Спецпроект

НА ВІННИЧЧИНІ ЗНАЙШЛИ СХОВОК ЗЕРНА ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ. Фото

У селі Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, під коренем дерева знайшли пляшку з просом, закопану 80 років тому під час Голодомору. Селяни згадали, як їхній дід закопав зерно, а потім не зміг знайти.

Про це повідомляє "20 хвилин".

"Вдарив сокирою по кореневищу, земля зпушилася і побачив, як з неї стирчить днище пляшки, - розповів Роман Сорока, який знайшов скарб. - Вона лежала горловиною донизу. Через прозоре скло побачив зерна проса. Таке чистеньке, ніби щойно його насипали. Тільки в горловині зернята почорніли, а далі чисті".

Мама Романа Марія Сорока розповіла, що це зерно в 1932 році заховав її дідусь, щоб порятувати родину від голоду. У Маріїної тітки Усті тоді померло троє малих дітей - дівчинка і двоє хлопчиків.

"Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози, - згадує Марія. - У моєї мами в той рік теж вимели з хати все під чисту. Влада направляла по хатах бригади, вони ходили і забирали все до останньої зернини. Мама казала, навіть склянку квасолі відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках".

За словами Марії, її дідусеві якось вдалося приховати трохи зерна: "Він знав, що будуть ходити і шукати ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг".

Марія Сорока зі знайденим скарбом

"Цим зерном можна було б половину городу засіяти, - розповіла Сорока, коли побачила скарб свого дідуся, який через 80 років знову з'явився в їхній сім'ї. – Погляньте, як дід його добре натовк у пляшку, тут справді багато насіння, дуже шкода, що не допомогло воно тоді нашій рідні".

Знайдену пляшку із зерном попросив у Марії Сороки її ровесник, з яким разом навчалися колись давно в одному класі, односелець Микола Гаврилюк.

"Ця пляшка з зерном для мене свята річ, - зазначив Гаврилюк. – Бо Голодомор не обминув нашої родини. Знахідку треба показати людям у всій державі. Можливо, передамо її в музей жертвам голодомору в Київ. Бо це зерно правди проросло з голодного 32-го як очевидний доказ геноциду проти нашого народу".

Фото: 20minut.ua

На думку селянина, знайдений скарб - підтвердження того, що голод був спланований: "Чого люди сховали це зерно? Бо його відібрали б у них силою. Хіба це не геноцид – позбавляти людину шматка хліба?"

За словами Гаврилюка, у роки Великої вітчизняної війни у Великі Крушлинці не повернулися з фронту 170 жителів, а за один голодний рік 1932-го тут померли 770 односельчан.

Зерно проса зберігається найдовше у порівнянні із зерном інших насінницьких культур, стверджують агрономи.

Читайте також:

Історія Голоду. Читачі УП розповідають, як їхні родини вижили в Голодомор

Всі матеріали ІП за темою "Скарби"

Всі матеріали ІП за темою "Вінниччина"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.