Будинок на фундаментах Княжого палацу в Києві знесли

Будинок у пров. Десятиному, 3, який стоїть на підмурівку середньовічного палацу київських князів і проти знесення якого виступали київські активісти, знесли.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

"Багато киян виступали проти знесення цієї будівлі, - зазначив депутат. - Адже навіть якщо з юридичної точки зору всі документи були підготовлені, то з моральної - кияни вбачають небезпеку в знесенні згаданого будинку, який має хоч і не архітектурну але історичну цінність".

Депутат також додав, що якщо на місці згаданого будинку, який стоїть на підмурках Княжого палацу, буде зведена велика капітальна будова, то про ідею поновити Княжий палац чи включити його підмурки до загального історично-туристичного комплексу на Старокиївській горі разом з підмурками Десятинної церкви можна забути.

Як відомо, будинки у провулку Десятинному, 3 та 5 були передані у 2002 році Українській православній церкві Київського патріархату для експлуатації й обслуговування адміністративних і господарських приміщень.

Кілька днів тому Бригинець заявив, що на території цих будинків здійснювалися нелегальні археологічні розкопки.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.