"Мужички з істфаку" нав'язують білорусам нову історію - чиновник Лукашенка

"Складається враження, що деякі мужички з істфаку та інших теплих академічних місць заявилися спеціально, щоб плюнути на могили предків - заявляючи, що, мовляв, не було в Білорусі жодних партизанів. Треба думати, були тільки близькі їм за духом колаборанти".

Так нахамив завкафедрою ідеології та політичних наук Академії управління при президенті Білорусі Ніколай Малишевскій, коментуючи підсумки Мінської міжнародної наукової конференції "Війна 1812 року і Білорусь", повідомляє "Регнум".

Малишевскій мав на увазі істориків, які на конференції заявили про те, що війна 1812 року між Наполеоном і Російською імперією не є для білорусів вітчизняною.

Професор кафедри загальної історії Поволзької державної соціально-гуманітарної академії Андрєй Попов заявив, що війна 1812 року не була народною, а на території Білорусії не було масових виступів противників наполеонівської окупації.

Професор Сілезького університету в Катовіцах Даріуш Наврот заявив про відсутність у населення литовських і білоруських губерній Російської імперії вірнопідданського ставлення до Олександра I, а також про наявність надій на зміни на краще при Наполеоні I.

Професор Гродненського державного університету Вячаслав Швєд заявив про неприйнятність використання терміну "Вітчизняна війна 1812 року" стосовно до білоруської історії - він запропонував використовувати термін "франко-російська війна 1812 року".

Читайте на ІП про соратника Олександра І - українця Віктора Кочубея

Сумнівні спроби переписати історію 200 років потому "не роблять честі ревізіоністам", заявив Малишевскій.

Чиновник вважає, що спроби "представити Вітчизняну війну 1812 року як громадянську чи як Вітчизняну з точки зору так званих литвинів" не підтверджуються фактами, статистикою офіційних документів.

"Мета подібних заходів - нав'язати білорусам нову історію - суміш дикої брехні, підлості, невігластва і лукавства, густо замішаних на русофобії", - сказав Малишевскій.

Як відомо, в результаті ревізії навчальних програм у Білорусі Наполеонівська військова кампанія в Російській імперії визначається як "війна 1812 року".

Про українського героя війни 1812 року Івана Паскевича читайте в розділі "Тексти"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.