На території УПЦ КП працювали "чорні археологи"? - Бригинець

Сьогодні активісти, які прорвалися на територію будівництва за адресою пров. Десятинний, 3-5, виявили незаконні археологічні розкопки.

Люди, які виконують їх, відмовилися надати дозвіл, що засвідчив би право проводити археологічні розкопки та їхню кваліфікацію, повідомляє голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець.

"Після закінчення прес-конференції щодо запланованого будівництва на підмурках Десятинної церкви, яка відбулася біля цих же залишків храму, активісти пішли до іншої гарячої точки, що знаходиться поруч – Будиночка настоятеля, який стоїть на підмурках Княжого палацу, - розповів депутат. - Як виявилося, під прикриттям будівельних робіт там ведуться незаконні розкопки".

Нині Будиночок настоятеля втратив статус пам’ятки і його демонтують.

"Якщо згадати, то на місцях значної кількості будівництв в історичних зонах Києва за останні роки чомусь не було оприлюдненого інформації щодо суттєвих археологічних та історичних знахідок, - зазначив депутат. - Припускаю, що знахідки насправді були, але опинилися в руках "чорних" археологів та колекціонерів".

Будинки у провулку Десятинному, 3 та 5 були передані у 2002 році Українській православній церкві Київського патріархату для експлуатації й обслуговування адміністративних і господарських приміщень.

Тепер історичні будинки зносяться, а на відведеній території заплановане будівництво.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.