Спецпроект

Премію Джеймса Мейса отримав Олександр Палій

Український політолог і публіцист Олександр Палій став цьогорічним лауреатом премії імені Джеймса Мейса, яку традиційно вручають в Києві у дні пам'яті Голодомору.

Про це повідомляє BBC з посиланням на газету "День", яка й ініціювала премію Мейса.

"Олександр Палій володіє широким спектром історичних матеріалів, починаючи від ХІІІ століття і до подій сьогодення, і демонструє великий діапазон своїх можливостей", - пояснив голова громадської ради премії політичний діяч Юрій Щербак.

Володар нагороди походить із Черкаської області, йому 38 років, він є випускником Києво-Могилянської академії.

Олександр Палій є автором 3-ох книг - "Ключ до історії України" (2005), "Навіщо Україні НАТО" (2006), "Історія України" (2010). Написав приблизно 70 наукових і 700 газетних та журнальних публікацій.

Олександр Палій на "Історичній Правді"

"Відзнака Джеймса Мейса – це одна з найвищих премій України, оскільки Шевченківська державна премія скомпрометувала себе, ставши знаряддям політичних ігор. Звісно, нагорода виходить поза межі дослідників, які займаються Голодомором чи окремими геополітичними питаннями України", - сказав Юрій Щербак.

Премію імені Джеймса Мейса в галузі публіцистики "Громадянська позиція" заснували в 2008 році з нагоди 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років з ініціативи головного редактора української газети "День" Лариси Івшиної.

Першим лауреатом премії був кандидат філософських наук, кореспондент газети "Флот України" Ігор Лосєв. В 2010-му її здобув науковий співробітник Інституту історії Ігор Сюндюков, а минулого року - публіцист і політолог Сергій Грабовський.

За словами засновників, премію присуджують авторам нових публіцистичних творів, що сприяють утвердженню історичної пам'яті народу та визнанню Голодомору геноцидом українців.

Цією темою тривалий час займався американець індіанського походження Джеймс Мейс, який 1993-го року переїхав жити до Києва і помер в 2004-му.

До того дослідник голодомору працював разом із Робертом Конквестом, автором книги "Жнива скорботи", і був керівником комісії юристів та істориків при Конгресі США, які давали оцінку Голодомору 1932—1933 років.

"Його зусилля призвели до моральних і навіть фізичних гонінь на нього та інших дослідників", - розповідає дружина дослідника, Наталія Дзюбенко-Мейс.

Джеймс Мейс заснував акцію "Свічка у вікні", викладав у Києво-Могилянській академії і посмертно був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня.

На відміну від однозначних оцінок дослідника, всередині України та в світі наразі немає одностайної визначеної позиції щодо того, чи був Голодомор геноцидом українців.

В суботу, 24 листопада, в Україні традиційно вшановуватимуть людей, які загинули в роки Голодоморів.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.