Спецпроект

У Музей Єсеніна повернулися диван і крісло Айседори Дункан

Після тривалої реставрації в Державний музей-заповідник Сергія Єсеніна з Москви повернулися два експонати - диван і крісло Айседори Дункан.

Про це пише news.mail.ru

 

Диван з підлокітниками у формі лебедів початку XIX століття і крісло початку XIX століття належали дружині Сергія Єсеніна, знаменитій американській танцівниці Айседорі Дункан. Експонати були представлені в літературному музеї з дня його відкриття.

Крісло і диван були придбані для музейної колекції у перекладача та директора школи-студії Айседори Дункан Іллі Шнейдера, який супроводжував американську танцівницю в Радянській Росії.

З плином часу стан предметів погіршився, і виникла загроза їх руйнування.

Рішення про передання дивана і крісла на реставрацію було прийнято в 2009 році. Протягом трьох років реставраційні роботи велися групою фахівців під керівництвом Р. С. Студеннікова.

В ході реставрації були виявлені невідомі раніше деталі. Первісна оббивка дивана мала іншу колірну гаму й текстуру. На внутрішній стороні тумби дивана знайдено напис "Іван Титов" - як вважають реставратори, це може бути ім'я майстра-червонодеревника.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.