У Варшаві визнали героями організацію, яка убивала євреїв та українців

Днями парламент Польщі проголосував ухвалу у зв’язку із 70-ю річницею утворення польської підпільної військової організації часів Другої світової війни "Національні збройні сили" (NSZ).

Про це повідомляє "Вголос" із посиланням на екс-депутата Львівської облради Остапа Козака.

За його словами, парламентаристи відзначили членів NSZ як борців за незалежність Польщі проти німецьких та радянських окупантів.

Прийняття ухвали супроводжувалось бурхливою дискусією між депутатами Сейму. Значна їх частина різко виступила проти цього документу, оскільки вважала неприпустимим прославлення збройної організації, яка вчинила масові військові злочини.

Окремі депутати дорікали членам NSZ антисемітизм та співпрацю із нацистами. Так, голова фракції "лівих" у польському парламенті, колишній прем’єр міністр Лєшек Міллер у твіттері назвав воїнів NSZ "союзниками Гітлера та погромниками євреїв".

Інші депутати наголошували, що т.зв. "Національні збройні сили" разом із польськими "Армією крайовою" та "Селянськими батальйонами" воювали не лише проти нацистів, але і проти українського населення Закерзоння.

Найбільш відомим злочином, вчиненим NSZ проти українців, було масове вбивство 6 червня 1945 року близько 200 мешканців села Верховини (17 км від міста Холм, зараз Польща), відоме як "Різанина у Верховинах".

Серед убитих – лише 45 чоловіків, решта - жінки та діти. Злочин вчинив загін NSZ під командуванням Мєчислава Паздерського на псевдо "Сірий".

Незважаючи на висловлені аргументи, проурядова більшість Сейму відкинула їх та поспішно затвердила ухвалу.

На думку, екс-депутата, польські депутати наполегливо дотримуються подвійних стандартів щодо оцінки ролі національних збройних рухів у польсько-українській війні в 40-х роках минулого століття.

Так, усі польські організації "апріорі проголошуються такими, що безкомпромісно воювали за незалежність Польщі, а усі військові злочини, вчинені ними – як "відплатні" та "захистні" акції. Натомість, Українська Повстанська Армія без вагань проголошується як злочинна та інакше як "банди УПА" не називається".

На пошану загиблих місцевих українців сьогодні в центрі села Верховини височить пам’ятник у вигляді православного хреста. Щороку у червні місяці там відправляється панахида за трагічно загиблими. На урочистостях присутні представники місцевої влади та консул України в Польщі.

Матеріали, присвячені українсько-польському міжетнічому конфлікту 1940-их років, читайте за темою "Волинська трагедія".

Дивіться також на цю тему:

"Прокляті солдати": настав час бачити героїв такими, якими вони були

"Воїнам УПА" чи "повстанцям"? Як поляки реагують на меморіальні написи

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані принижувати

На Волині знову шукали жертв УПА

Волинська трагедія: пошук між двома правдами

Сповідь ката. Як від рук підпілля гинули поляки і українці

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.