Спецпроект

Сквер Косіора хочуть назвати на честь тих, хто рятував від Голодомору

У київському сквері неподалік метро "Лук'янівська", де колись був розміщений пам’ятник одному з організаторів геноциду — Станіславу Косіору, кожному дереву дадуть символічне ім’я в пам’ять про одного з рятівників.

Про це ІП повідомили організатори акції.

Захід буде присвячена доброчинцям — людям, які в часи Голодомору 1932-1933 років рятували інших від голодної смерті. Організатори акції прагнуть наголосити на тому, що й у ці лихі часи мав місце героїзм та життєствердні вчинки.

Відповідно до кількості врятованих гілки дерев у сквері навпроти кінотеатру "Київська Русь" (вул.Артема) будуть прикрашені янголами, що символізуватимуть українців, які пережили 1932 та 1933 роки.

Під час дійства історик Володимир Тиліщак, автор книги "Людяність у нелюдяний час", яка вийде у грудні цього року і розкриває тему взаємодопомоги в період Голодомору, розповість історії про героїв, що робили подвиг, просто ділячись хлібом.

На закінчення заходу керівники громадських організацій підпишуть звернення до КМДА з проханням надати нове ім’я скверові: "Сквер доброчинців".

Акція відбудеться в рамках заходів, організованих Громадським комітетом із ушанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

Цьогорічна громадська кампанія має на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті.

Історії порятунку під час Голодомору читайте в проекті родинних спогадів "Історичної Правди"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.