Спецпроект

Потяг поділили навпіл і здали до музеїв

Швидкісний електрпотяг "Сокол-250", який жодного дня не був в експлуатації, Російська залізниця вирішила зберегти в двох музеях - Москви і Санкт-Петербурга. Це міста, які мав сполучати "Сокол-250".

Про це пише агентство Regnum.

Технічне завдання на створення електропотяга було готове у 1993 році. Виготовлення дослідного зразка поїзда "Сокол" з шістьма вагонами на струмі  двох видів (постійному і змінному) почалося в 1998 р. і завершилося до 2000 року.

Загальний пробіг поїзда "Сокол-250" в дослідних поїздках - 60 тисяч кілометрів, було здійснено більше 10 рейсів на маршруті Санкт-Петербург - Москва. Акт про готовність "Сокол" до передачі на експлуатаційні випробування без пасажирів був підписаний у грудні 2001р.

У 2002 р. роботи були зупинені, їх фінансування припинено.

"Сокол-250" не був в експлуатації жодного дня.

Для збереження вагонів швидкісного електропоїзда "Сокол-250" для історії ВАТ "РЖД" прийняло рішення передати дослідний зразок поїзда в два великих музею залізничної техніки - Московський і Петербурзький.

Для цього потяг поділили на дві частини, одна з яких вже зайняла своє місце в музеї залізничного транспорту Московської залізниці.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.