Тіло останнього президента Польщі у вигнанні замінено

Тіло Ришарда Качоровського, останнього президента Польщі у вигнанні, який загинув у катастрофі під Смоленськом, замінено. Раніше внаслідок ексгумації було підтверджено, що російська сторона переплутала тіло ще однієї жертви - українки Анни Валентинович.

Про це повідомляє Польське радіо.

Пресовий секретар Верховної військової прокуратури, полковник Збіґнєв Жепа сказав Польському радіо, що офіційну позицію в цій справі Прокуратура займе щойно наступного тижня, коли отримає результати досліджень генетичного матеріалу.

– Результати цих досліджень мають бути передані прокуратурі протягом семи днів, на даний час ми їх не маємо, отже, офіційну позицію в цій справі прокуратура займе щойно на початку наступного тижня, – заявив полковник Жепа.

У понеділок у Варшаві ексгумовано тіло президента Качоровського та тіло іншої жертви смоленської авіакатастрофи з 10 квітня 2010 року, оскільки були підозри, що тіла замінено.

Раніше Жепа заявляв, що слідчі мають сумніви стосовно правильності поховання 4 з 96 жертв аварії польського урядового літака, котрий розбився 10 квітня 2010 року під російським Смоленськом.

Тоді виявилося, що тіло однієї з легенд польського незалежного профспілкового руху "Солідарність", українки Анни Валентинович замінено з тілом іншої особи.

Літак польського президента Лєха Качинського Ту-154 розбився під Смоленськом вранці 10 квітня 2010 року. Під час невдалого заходу на посадку і спробі вийти на друге коло в умовах сильного туману він зачепився за верхівки дерев, перевернувся і згорів.

На борту перебувало 96 осіб - 88 пасажирів і вісім членів екіпажу. Ніхто не вижив.

Останні хвилини Ту-154: переговори екіпажу

У квітні 2011 року брат Лєха Качинського Ярослав заявив, що Смоленська авіакатастрофа нагадує вбивство.

У липні польська урядова комісія представила свій остаточний звіт. причин катастрофи. Експерти заявили, що польськими пілотами і російськими диспетчерами було допущено низку істотних помилок.

Згідно з висновком польських експертів, головною причиною катасфи Ту-154 стали помилки пілотів, які в останній фазі польоту скористалися радіовисотоміром, а не барометричним висотоміром, і намагалися піти на "друге коло" в автоматичному режимі, що було неможливим на Смоленському аеродромі через відсутність там радіомаякової системи інструментального заходу на посадку (ILS).

Польська комісія також дійшла висновку, що диспетчери аеродрому дезінформували пілотів про правильність курсу і наказали припинити зниження літака надто пізно.

"Нельзя его здесь сажать..." Стенограма переговорів диспетчерів

Міждержавний авіаційний комітет Росії в січні цього року поклав всю провину за катастрофу польського урядового літака на пілотів, які нібито під тиском високопосадовців на борту намагалися посадити літак "будь-якою ціною".

Польська комісія не знайшла підтвердження інформації про те, що на пілотів чинили тиск, щоб вони саджали літак в умовах сильного туману.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.