Спецпроект

У НАЙБІЛЬШОМУ В СВІТІ ЄВРЕЙСЬКОМУ ЦЕНТРІ Є ЗГАДКИ ПРО УПА

У Дніпропетровську в урочистій обстановці відкритий найбільший в світі єврейський центр "Менора", який місцева хасидська громада створювала майже десятиліття.

Про це повідомляє "День".

Єврейський центр "Менора" за своїми масштабами величезний - він став найбільшою спорудою Дніпропетровська, "затьмаривши" будівлю колишнього Міністерства чорної металургії УРСР, розташовану на центральній площі міста.

Новий центр складається з семи веж, які символічно являють собою подобу храмового семисвічника. Це свого роду невелике місто в місті, тут можна зробити покупки, посидіти в ресторані або кафе, відвідати банк і турагентства, зняти готельний номер і зіграти весілля, побувати в сучасному концертному залі.

Особливе місце на трьох поверхах "Менори" займає музей "Пам'ять єврейського народу і Голокост в Україні". Промову на його презентації виголосив Надзвичайний і Повноважний посол ФРН Крістоф Вайль, який говорив про історичну пам'ять.

За словами директор музею, керівник дослідницького центру "Ткума" Ігор Щупак, це найбільший на пострадянському просторі меморіальний комплекс, присвячений Голокосту.

Загальна площа експозиції, розташованої в чотирьох основних залах, становить близько 3 тис. кв. метрів. Перший зал присвячений традиціям іудаїзму, а також особливостям життя євреїв у містах і містечках. Найбільший зал розповідає про події Голокосту. За ним слідує "Зал пам'яті - зал імен".

Біля виходу з музею відвідувачі зможуть побачити інсталяцію "Розлом світу", що нагадує про катастрофу цивілізації після приходу до влади нацистів.

Частина експозиції присвячена ставленню до єврейського питання Організації Українських Націоналістів, а також перебуванню євреїв в лавах Української Повстанської армії.

Чималий інтерес людей, присутніх на відкритті, викликала інформація про те, що один з керівників ОУН на Дніпропетровщині Федір Вовк рятував під час нацистської окупації євреїв, а після війни був визнаний Центром "Яд Вашем" у Єрусалимі "праведником світу".

"У музеї є стенди, присвячені Андрею Шептицькому, отцю Омеляну Ковчу та іншим українцям, які рятували євреїв від знищення, - пише у своєму фейсбуку Адріан Каратницький, який був присутній на відкритті "Менори". - Експозиція зважено розповідає про українсько-єврейські стосунки, включно з участю євреїв в УПА".

Читайте також: "Українсько-єврейська зустріч". Наші історії неповні одна без одної"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.