МІНОСВІТИ НЕ ЗМІНИТЬ ШКІЛЬНУ ПРОГРАМУ ЗАДЛЯ СПІЛЬНОЇ ІСТОРІЇ

В Інституті інноваційних технологій і змісту освіти при Міносвіти (ІІТЗО) заявили, що в Україні не збираються переглядати шкільні підручники відповідно до положень спільного російсько-українського посібника для вчителів.

Про це повідомляє Коммерсант-Украина з посиланням на старшого методиста ІІТЗО Олену Галегову.

"Можливість внесення змін у підручники історії взагалі не обговорюється, - зазначила Галегова, яка є відповідальною за випуск посібника (ІІТЗО представляє українську групу з підготовки книги). - У нас прийняті нові держстандарти, за якими і створені підручники. Навіщо нам їх змінювати і підлаштовуватися під Росію?".

"Єдиного погляду на історію немає і бути не може! - розкритикував спільний проект заступник директор Інституту історії України НАНУ Геннадій Буряк. - Створення спільного посібника - це спроба знову повернути нас до єдиної держави без урахування національної ідентичності. Те, що співробітники інституту брали участь у написанні посібника - їхній особистий вибір і особиста відповідальність".

Видання зазначає, що після двох років спроб виробити спільний погляд на історію укладачі методичного посібника для вчителів "Україна і Росія на перехрестях історії" виключили з посібника всі події, здатні викликати які-небудь розбіжності.

У книзі повністю опущений період з 1600 по 1946 рік, нічого не розповідається про діяльність Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, існування України у складі Російської імперії, конфлікти 1910-20-х років,  Голодомор, Велику Вітчизняну війну, ОУН та УПА.

Найбільш дискусійні моменти планується описати в наступному випуску посібника.

Нагадаємо, у вересні було оголошено, що міждержавна робоча група (складається з українських та російських істориків) підготувала першу частину методичного посібника для вчителів "Україна і Росія на перехрестях історії". 

Перша частина посібника переважно присвячена історії посвякдення. Перший модуль присвячений внеску Києво-Могилянської академії в культуру обох країн. У другому модулі - "Культура стародавньої Русі IX-XII століть" - розповідається про фольклор і звичаї стародавніх слов'ян. 

Третій модуль присвячений соціально-політичного життя російського дворянства і української шляхти в XV-XVII століттях. Автори розділу підкреслюють схожі риси панівних станів українського і російського суспільства, описують взаємовідносини всередині станів, пристрій судової та торгової систем.

Четвертий модуль описує реалії другої половини ХХ століття. Наприклад, розповідається про спроби вирішити житлову проблему за допомогою будівництва хрущовок.

Тут же йдеться про роль радянського кінематографа. Зокрема, стверджується, що фільм "Сімнадцять миттєвостей весни" змушував глядачів "шукати паралелі між нацистським і комуністичним режимами", а в серіалі "Місце зустрічі змінити не можна" була порушена "тема правового свавілля при Сталіні".

У розділі згадується про дефіцит продуктів, про прагнення громадян отримувати альтернативну інформацію, слухаючи радіостанції ВВС, "Голос Америки" і "Свобода", але не досліджуються причини розвалу СРСР.

Як відомо, в жовтні 2010 року міністр освіти України Дмитро Табачник заявив, що створено міждержавну робочу групу з підготовки спільного українсько-російського посібника для вчителів з історії.

Голова російського колективу авторів цього підручника Алєксандр Чубар'ян вважає, що від перебування у складі Російської імперії, а потім СРСР українці отримали не тільки негатив, але й навпаки.

Ряд українських істориків заявляли, що написання такого підручника є нереальним.

У вересні 2011 року голова МЗС Росії Сєргєй Лавров стверджував, що написанню підручника заважають "націоналістичні настрої".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.