Тернопільська облрада відмовляється знімати бандерівський прапор

Голова Тернопільської облради Олексій Кайда відмовляється на вимогу прокуратури зняти з адмінбудинку облради червоно-чорний прапор.

Про це повідомляє УП з посиланням на прес-службу партії "Свобода".

"Допоки в Україні будуть при владі окупанти, доти на адмінбудинку Тернопільської облради поряд із державним синьо-жовтим майорітиме червоно-чорний прапор національної революції", - сказав голова облради.

Кайда є членом "Свободи".

Як повідомляє прес-служба, Тернопільська обласна рада отримала лист від прокуратури Тернопільської області з вимогою зняти з адмінбудинку облради червоно-чорний прапор.

Кайда зазначив, що цей прапор було вивішено ще 5 липня на знак протесту проти ухвалення "мовного" закону.

Червоно-чорний прапор - партійний прапор Організації Українських націоналістів (революційної), яка на чолі зі Степаном Бандерою виникла внаслідок розколу ОУН у 1940 році. Ця кольорова гама також використовувалася в бойових нагородах УПА.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.