Україна увійшла до топ-10 фотоконкурсу пам'яток у Вікіпедії

Україна увійшла до ТОП-10 за кількістю завантажених фото пам’яток культурної спадщини у конкурсі "Вікі любить пам’ятки".

Про це повідомляє прес-служба громадської організації "Вікімедіа України".

6 вересня на Вікісховище була завантажена 1000-на фотографія української пам’ятки. На ній зображено місток у парку садиби фон Мекк, що у смт Браїлів (Вінницька область).

В цьому парку тричі зупинявся Петро Ілліч Чайковський, щоправда, за відсутності хазяйки маєтку – допомагаючи композиторові, меценатка жодного разу не наважилась на особисту зустріч.

А напередодні ввечері, 5 вересня, згідно даних статистичного сервера, Україна увійшла до першої десятки країн за кількістю завантажених фотографій на конкурсі "Вікі любить пам’ятки", обійшовши нідерландців – ініціаторів конкурсу.

Вдало проходить конкурс і у наших сусідів-слов’ян. Так, Польща вийшла на друге місце (на цей час у них 3638 фотографій), поступаючись лише Іспанії, а Росія також завантажила свою 1000-у фотографію, і посідає наразі 9-е місце.

Активні учасники конкурсу представляють різні куточки України – від Карпатських гір до берегів Чорного моря, завдяки чому колекція світлин українських пам’яток кожного дня стає все більш різноманітною, захоплюючою і повнішою.

Взяти участь у конкурсі може кожен охочий. Для цього слід зареєструватися на Вікісховищі – одному із сестринських проектів Вікіпедії, вказавши діючу електронну скриьку. По тому знайти пам’ятки в своєму районі, сфотографувати їх і завантажити власні фотографії цих пам'яток до Вікісховища з 1 по 30 вересня.

Можна також завантажувати протягом вказаного періоду власні фотографії, які зроблені раніше і досі не були ніде опубліковані. Автори найкращих фотографій, а також учасники, які сфотографували найбільшу кількість пам'яток будуть нагороджені цінними призами, а 10 фотографій, які відбере національне журі, будуть номіновані на другий тур конкурсу, який визначить міжнародних переможців.

Автор фотографії, яка буде визнана міжнародним журі найкращою, отримає у винагороду можливість поїхати на фото-тур до Гонконгу під час щорічної зустрічі редакторів Вікіпедії "Вікіманія" у серпні 2013 року.

Планується проведення виставки кращих світлин пам’яток культурної спадщини України, яка відбудеться у листопаді 2012 року у Києві.

Детальніша інформація та новини публікуються на офіційному сайті конкурсу – wlm.org.ua.

Як відомо, міжнародний фотоконкурс "Вікі любить пам’ятки 2012" триватиме до 30 вересня. Мета цього конкурсу – зібрати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу і розмістити ці світлини у Вікіпедії – вільній енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів.

Українська "Вікіпедія" станом на сьогодні містить майже 358 тисяч статей і є на 14 місці за кількістю матеріалів з-поміж усіх 282 мовних розділів енциклопедії.

У листопаді 2011 року повідомлялося, що українська вікі вийшла на третє місце за темпами зростання популярності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.