Спецпроект

У Варшаві видали книгу про маловідому депортацію українців

У Польщі вийшла книга "Вигнані у степи. Депортація українців із Польщі на південь України у 1944-46 роках".

Про це повідомляє кореспондент ІП з Варшави.

Книга українського автора Романа Кабачія "Wygnani na stepy. Przesiedlenie ludności ukrańskiej z Polski na południe Ukrainy w latach 1944-1946" (видавництво "Тирса" при Об'єднанні українців у Польщі) присвячена досі малознаній акції - масовому виселенню українського населення з Польщі, яке передувало акції "Вісла".

Масштаб "трансферу" (саме під такою загальною назвою увійшов двосторонній "обмін населенням" у історію) утричі перевищував кількість депортованих у акції "Вісла" (відповідно 488 тис. і 152 тис. осіб).

Більше половини депортованих було розпорошено у радянізованих селах південно-східної України, з метою швидкої русифікації, лаїцизації, та вихолощення демократичних цінностей. Втім, більшість переселенців згодом опинилися в областях Волині і Галичини.

В основі книги лежить докторська (Ph.D) дисертація, захищена 2007 р. в Університеті Марії Склодовської-Кюрі в Любліні (Польща) в рамках стипендіальної програми Європейського колегіуму польських і українських університетів (2001-2005 рр.)

Книга вказує не лише на причини, перебіг та наслідки акції трансферу, але й загальноєвропейський контекст подібних явищ: від найбільшого вигнання 10 млн. німців зі Східної Європи до таких невідомих акцій, як так звана "оптація" чехів з Волині на історичну батьківщину, переселення росіян-старообрядців з Болгарії, Румунії як "українських громадян" на Південь України, тощо.

Окремо автор розповідає про долю переселених на Волинь в 1947 р. з Пряшівщини південних лемків (з 1960-х років їм вдалося організувати процес повернення на батьківщину).

У книзі порушено такі аспекти, як вплив діяльності ОУН-УПА до посилення депортації, а також захисту українців Польщі від можливого виселення, ставлення римо-католицької, греко-католицької та православної церков до переселенської акції, роль місцевого польського населення та локальної адміністрації.

Книга охоплює перші роки життя переселенців у колгоспах Півдня України, нелегкий процес адаптації до кліматичних, господарських та ментальних умов, котрі кардинально відрізнялися від дочасного проживання холмщаків, підляшуків, надсянців, лемків та західних бойків на малій батьківщині.

Також піднято проблему т. зв. "повторного переселення" - втечі польських українців з Півдня на землі Галичини і Волині та їхньої повторної адаптації. У цьому контексті розглянуто шлях формування української самоідентифікації "найбільш західних" етнічних груп українців – лемків і підляшан.

Своєрідним бонусом книги є розділ про переселенський фольклор та літературу, що народилися внаслідок трансферу населенням між Польщею та Україною і акції “Вісла”.

Готується до друку україномовний варіант книги, розширений та доповнений. Його планується видати в Україні наприкінці 2012 року.

Читайте також:

"Остаточне вирішення української проблеми у Польщі"

Операція "Вісла" - заключний акт українсько-польської трагедії

1951 рік. Як Польща й УРСР востаннє обмінялися територіями

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.