"Вікіпедія" проводить конкурс з фотографування історичних місць

З 1 до 30 вересня триватиме міжнародний фотоконкурс "Вікі любить пам'ятки 2012".

Про це повідомив координатор конкурсу "Вікі любить пам’ятки" в Україні, член правління ГО "Вікімедіа Україна" Андрій Бондаренко.

Тисячі людей у більш ніж 30 країнах зможуть завантажити фотографії історичних місць, пам’яток історії і культурної спадщини, щоб зробити їх доступними під вільною ліцензією у Вікісховищі – базі даних зображень онлайн-енциклопедії "Вікіпедія".

Організаторами конкурсу є регіональні відділення Фонду "Вікімедіа" в різних країнах світу,

Мета цього конкурсу – зібрати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу і розмістити ці світлини для використання у статтях інтернет-енциклопедії Вікіпедія.

У 2011 році в конкурсі "Вікі любить пам'ятки" взяли участь понад 5000 фотографів із 18 країн Європи, вони завантажили понад 168 000 фотографій.

Цього року конкурс буде відбуватися майже у двічі більшому числі країн. Тому оганізоатори очікують, що фото завантажать понад 10 000 добровольців.

Україна бере участь у конкурсі "Вікі любить пам'ятки" вперше.

Громадська організація "Вікімедіа Україна" підготувала перелік із 30 000 пам’яток культурної спадщини України. Серед них як всесвітньовідомі – Софія Київська, Києво-Печерська Лавра тощо, так і маловідомі, але не менш привабливі – дерев'яні церкви, палаци й садиби, помешкання видатних діячів минулого, меморіали. Найбільші списки таких пам’яток вдалося зібрати у Києві, Львові та Одесі.

Взяти участь у конкурсі може кожен охочий. Для цього слід зареєструватися на Вікісховищі – одному зі сестринських проектів Вікіпедії, вказавши чинну електронну адресу. Завантажити власні світлини пам’яток у своєму місті, селищі, селі або районі до Вікісховища можна з 1 до 30 вересня. Завантажувати можна свіжі фотографії, зроблені протягом цього періоду, а також зроблені раніше, але досі ніде не опубліковані.

Автори найкращих фотографій, а також учасники, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток, будуть визначатися в середині жовтня.

У кінці жовтня міжнародне журі розгляне фотографії, які перемогли в національних конкурсах.

У листопаді 2012 року планується фотовиставка робіт і нагородження переможців конкурсу у приміщенні освітньої корпорації "Майстер-Клас".

Найкращі 10 світлин у світовому масштабі і переможець будуть оголошені на початку грудня. Головний приз – фото-тур у Гонконг для участі в "Вікіманії 2013" – щорічному зібранні редакторів "Вікіпедії", фотографів і співробітників.

Із додатковою інформацію про конурс і премії можна ознайомитися на сайті фотоконкурсу та його українському аналогові.

Оскільки фотографії надаються авторами під вільною ліцензією, вони не залишаться на полиці або на виставках для платного доступу. Вони будуть доступні для популярної онлайн-енциклопедії "Вікіпедія" і багато з фотографій будуть використані в її статтях.

Будь-хто в світі зможе використати ці фотографії багаторазово для будь-яких цілей.

Українська "Вікіпедія" станом на сьогодні містить майже 358 тисяч статей і є на 14 місці за кількістю матеріалів з-поміж усіх 282 мовних розділів енциклопедії.

У листопаді 2011 року повідомлялося, що українська вікі вийшла на третє місце за темпами зростання популярності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.