Спецпроект

Наші музеї не відповідають вимогам сучасності – Кулиняк

В Мінкульті вирішили позбавитися "пострадянської інерції" в музейній справі. Для цього розробляють комплекс заходів, спрямованих на модернізацію музейної системи України.

Про це повідомив міністр культури Михайло Кулиняк в "Урядовому кур’єрі".

"Державні та комунальні музейні заклади, а також процеси, які забезпечують їхню роботу (реставрація, підготовка кадрів, нормативно-методичний супровід), багато в чому продовжують рухатися за пострадянською інерцією, - пише міністр. - Водночас ситуація навколо музеїв кардинально змінилася".

За словами Кулиняка, середовище, в якому діють музеї, стало конкурентним. З’явилися нові гравці, що змагаються за увагу публіки. Виникли суспільні відносини, яких раніше не було. Змінилася роль держави, яка не претендує на тотальний контроль за всіма аспектами музейної роботи. Змінилися можливості держави, виникла потреба залучати позабюджетні ресурси.

"Наше завдання сьогодні — створити умови для розвитку музейної галузі відповідно до викликів сучасності та тенденцій розвитку музейної роботи у майбутньому, - стверджує міністр. - Музеї повинні залишатися актуальними, впливовими у світі, який постійно змінюється".

Першими кроками у цьому напрямку, а саме переведенням у підпорядкування Мінкульту низки заповідників півроку тому, Кулиняк задоволений.

За словами міністра, на базі Українського центру культурних досліджень розпочалося створення Національного центру музейної справи, який здійснюватиме постійний нормативний та науково-методичний супровід музейної роботи.

Відповідно до пропозицій музейних фахівців, Мінкульт розпочав розробку Державної цільової програми розвитку музейної справи на період до 2018 року. В цьому документі будуть закладені головні кроки, спрямовані на модернізацію музейної системи.

Серед ключових аспектів, на які спрямовуватимуться зусилля, зокрема передбачено перехід до нормативної бази прямої дії. Йдеться про те, щоб прийняті закони могли ефективно працювати одразу після вступу в силу, без ухвалення додаткових підзаконних актів.

"Не менш нагальне завдання — розблокування недержавних джерел розвитку музейної справи, - зазначив Кулиняк. - Держава має забезпечити стимули для громадських та комерційних інституцій, щоб залучити їхні ресурси для підтримки музеїв. Потрібно створити стимули і для самих музеїв, щоб вони активніше працювали над залученням позабюджетних ресурсів".

Окремим рядком буде передбачено державну підтримку музейних проектів на конкурсних засадах шляхом надання грантів, пообіцяв міністр культури.

Як відомо, днями завершився перший етап конкурсу фонду Ахметова "Динамічний музей", спрямованого на модернізацію вітчизняних музеїв.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.