В Одесі відкрили меморіали Олександру ІІ-му і Героям Соцпраці. ФОТО

До 218-річчя з дня заснування міста в Одесі відновили Олександрівську колону часів імперії і стелу з іменами Героїв соціалістичної праці - від Сергія Корольова до голів колгоспів-мільйонерів.

Про це повідомляє "Думская.net".

Урочисте відкриття відновленої Олександрівської колони відбулося сьогодні в одеському парку Шевченка.

Церемонія супроводжувалася акцією одіозною політичною організації "Євреї проти Гурвіца".

Колону відкривав мер Одеси Олексій Костусєв разом із послом РФ в Україні Міхаілом Зурабовим.

Мер зізнався, що відтворення пам'ятника царю в його первісному вигляді - це його дитяча мрія:

"Жодні організації і партії не тиснули на мене, - сказав колишній викладач наукового комунізму. - Це мрія маленького хлопчика, який колись прийшов вболівати за "Чорноморець" і запитав у дідуся, що це за пам'ятник і чому він так погано виглядає. Я радий що дожив до того віку і статусу, що можу перебувати разом із вами на святі відновлення колони".

 Фото: Гіманов Олександр, Думская.net

Передбачалося, що на урочистостях буде присутня правнучка Олександра II Визволителя, самопроголошена голова "Російського Імператорського Дому у вигнанні" Марія Володимирівна Романова, однак в останній момент у жінки знайшлися якісь більш важливі справи в рідній Іспанії.

Уродженець Сахаліну Костусєв - про своє одеське дитинство

Олександрівську колону увінчали скульптурним зображенням шапки Мономаха, що лежить на подушці з китицями по кутах, додали інші елементи, втрачені після революції 1917-го року - бронзові корону, скіпетр, меч і жезл.

Олександрівська колона

На обеліску з'явилися барельєфи з портретом імператора Олександра II, гербом Одеси, пам'ятні дошки з написами: "Олександру II вдячна Одеса" і "На цьому місці Цар-Визволитель 7 вересня 1875 повелів бути парку Імені Його і посадив перше дерево".

Крім того, реставратори облагородили прилеглу до пам'ятника територію. Обійшлося все це приблизно в 2 млн грн.

 

Kолона в Олександрівському парку (нині - парк Шевченка) в Одесі була побудована на честь російського імператора Олександра ІІ в 1891 році - через 10 років після загибелі монарха. Колона витесала з лабрадориту, постамент - з граніту.

У роки радянської влади пам'ятник неодноразово перероблявся. З нього зняли всі атрибути царської влади і дошки на честь Олександра. Спочатку монумент назвали на честь Комінтерна і Карла Маркса, потім - Йосипа Сталіна.

У 1950-ті роки біля колони з'явився бетонний пам'ятник Богдану Хмельницькому, а весь комплекс оголосили "меморіалом возз'єднання України з Росією". Потім гетьмана прибрали.

 

У 1970-х роках колону ледь не демонтували, але врешті-решт вирішили зберегти, присвятивши її Олександру Суворову.

До недавнього часу споруда знаходилась у жалюгідному стані. Фахівці передбачали, що без термінової реставрації колона могла просто завалитися.

Також у рамках святкування дня народження міста на Театральну площу Одеси повернули стелу з іменами Героїв соціалістичної праці, а на стіну Героїв Радянського Союзу додали 19 нових імен володарів цієї найвищої нагороди СРСР.

 Відкриття оновлених стел Героїв

Серед відзначених на площі Героїв соціалістичної праці - будівельники космічних апаратів Сергій Корольов і Валентин Глушко, видатний радянський лікар-терапевт Микола Стражеско, керівники зразкових колгоспів Макар Посмітний, Павло Ведута і Марія Шолар, творець авіаційних гармат, протитанкових і зенітних ракетних комплексів Олександр Нудельман і багато інших.

Загалом звання "Герой Соціалістичної Праці" були удостоєні 100 жителів Одеси й області. 16 із них були головами колгоспів-мільйонерів - тобто тих колгоспів, які приносили державі прибуток від двох і більше мільйонів радянських карбованців.

Стіну Героїв соцпраці прибрали з Театральної площі в роки правління Едуарда Гурвіца.

 

Як відомо, в лютому 2011 року мер Одеси Олексій Костусєв заявив, що "у нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

В березні 2011 року одеська міськрада зобов'язала державні установи вивішувати червоні прапори на день Визволення міста від нацистів і в день Перемоги. Саме з цього рішення розпочалася інформаційна кампанія "прапора Перемоги".

У квітні 2011 року місцева влада привітала одеситів з днем Визволення міста плакатами з зображенням румунських окупантів. Тоді ж сесія міськради додала до існуючого герба Одеси зірку Героя СРСР.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.