В Індії відкрили магазин одягу "Гітлер". ФОТО

В індійському місті Ахмедабад (західний штат Ґуджарат) відкрито магазин одягу під назвою "Hitler". Зі свастикою в логотипі. Єврейська спільнота обурена, власник магазину відмовляється перейменувати бутік.

Про це повідомляє The Telegraph.

Власник крамниці Раджеш Шах заявив, що він назвав магазин не прізвищем лідера Третього рейху, а на честь діда свого партнера, який мав прізвисько "Гітлер" за свій неприємний характер.

За словами Шаха, він дізнався про нацистського лідера тільки після пошуку його імені в інтернеті. Але критики бізнесмена кажуть, що свастика в літері "i'" перекреслює виправдання Шаха, і вважають: він спекулює на дивній популярності Гітлера в Індії.

Нацистська свастика була взята німцями з індуїстської культури, де вона вважається сприятливим символом. Книга Гітлера "Моя боротьба" (Mein Kampf), в якій він виклав свої расистські теорії, залишається в Індії бестселером - щороку індійські студенти розкуповують більше 10 тисяч копій.

Бізнесмен Раджеш Шах - від Махатми Ганді до Гітлера. Фото: telegraph.co.uk

У сусідньому штаті Пенджаб вийшла і користувалася популярністю романтична комедія "Закоханий герой Гітлер", а у східному штаті Меґхалая в парламент обрано депутата, який змінив своє ім'я на "Адольф Гітлер". Він є членом партії, яка входить у владну коаліцію.

Видання нагадує, що під час Другої світової "частина індійців були повстанцями в Індійській національній армії" - створеному японцями військовому формуванню, за допомогою якого індійці сподівалися отримати незалежність від Британії.

Підприємець Раджеш Шах заявив, що перейменує свій магазин у престижному районі Вастапур, неподалік від рідного міста Махатми Ганді, тільки тоді, коли опоненти компенсують йому 500 фунтів стерлінгів, витрачених на виготовлення вивіски та промоційних матеріалів.

 

"Як може хтось у місті Махатми Ганді і ненасильства прославляти таку особу, як Гітлер, котрий убив мільйони беззбройних цивільних громадян, - висловила обурення організація "Індійські друзі Ізраїлю". - Молоді треба розповідати про злочини, вчинені Гітлером".

Загалом у світі щорічно продається близько 20 тисяч примірників англомовного перекладу "Моєї боротьби"; відомий випадок, коли в одному магазині в Індії книзі надали статус "бестселера".

У липні цього року німецький суд заборонив продаж коментованих уривків з "Mein Kampf".

У грудні 2011 року в Британії продавали "Майн Кампф" із наліпкою "Найкращий подарунок на Різдво".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.