Помер син Олега Ольжича

19 вересня 2012 року помер Олег Кандиба.

Син Олега Ольжича та онук Олександра Олеся народився 31 липня 1944 року - через півтора місяця після трагічної смерті батька Олега Ольжича в концтаборі Заксенгавзен від рук німецьких нацистів та через місяць після смерті у Празі убитого горем діда Олександра Олеся.

Дитинство Олега Кандиби пройшло з мамою Катериною Білецькою в таборах переміщених осіб у Німеччині. 1949 року вони емігрували до Канади.

1967 він року закінчив Квінський університет у Кінгстоні за спеціальністю ”прикладна фізика” і працював у галузі високих технологій, зокрема для НАСА. Консультував канадський уряд із питань озброєнь, виготовляв програмне забезпечення для канадського флоту,  деякі пристрої для вертольотів.

Був активним у громадському житті, належав до українського Пласту, багато приділяв уваги координації допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи українським дітям.

Співпрацював з Фундацією ім. О.Ольжича у Києві. Очолював оттавське відділення товариства Канадського товариства приятелів України. Залишив дружину Тамару, сина Андрія та доньку Ярину.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.