Спецпроект

Янукович і Коморовський відкрили меморіал у Биківні

Президенти України та Польщі Віктор Янукович та Броніслав Коморовський відкрили Міжнародний меморіал жертв тоталітаризму на території Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

Про це повідомляє "УТ".

Президенти поклали квіти до української, польської частин та загального Меморіалу. Пролунав символічний дзвін пам’яті.

Президенти виголосили промови. Коморовський подякував українській стороні, а також польським дослідникам за зроблену роботу в облаштуванні на території заповідника польського воєнного цвинтаря, де захоронено останки близько 2 тисяч поляків, вбитих НКВД.

Як відзначає видання , Коморовський говорив більш емоційно, у той час як Янукович говорив сухо, іноді плутаючись у словах. Приміром, у своїй промові він сказав "ворогов народів" замість "ворога народу".

Янукович говорив про Биківню і заплутався у слові "тоталітаризм"

Одразу після офіційної частини Янукович залишив Меморіал, а президент Польщі залишився на мобелень.

На відкриття меморіалу приїхали українські чиновники, зокрема, радник президента Ганна Герман, голова КМДА Олександр Попов. Польська делегація приїхала у складі близько 500 осіб. Також на церемонії були присутні посли ЄС та США.

Охоронців заходу були приблизно стільки ж, скільки й учасників церемонії.

Нагадаємо, у Биківнянському лісі під Києвом розташовані найбільші в Україні місця поховань жертв масових політичних репресій.

Там був об’єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці 1930-х - у 1940-х роках відбувалися масові захоронення закатованих та розстріляних у позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконували в Києві.

За даними науковців, у 1937-1941 роках там були таємно поховані понад 100 тисяч репресованих комуністичною владою.

Биківнянський меморіальний комплекс відкрили 30 квітня 1994 року. Міжнародний меморіал створено за проектом Лариси Скорик.

Як відомо, Український інститут національної пам'яті просив польську сторону утриматися від застосування "нічим не обґрунтованого поняття "польський військовий цвинтар у Биківні" - оскільки серед репресованих громадян міжвоєнної Польщі були не тільки поляки, але й українці, євреї та інші нації.

У листопаді 2011 року обидва президенти заклали в Биківні "капсулу пам'яті" до польської частини меморіалу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.