Вікіпедія отримала право на передрук матеріалів Інституту історії НАНУ

Громадська організація "Вікімедіа Україна" отримала дозвіл Інституту історії України НАН України на поширення матеріалів, розміщених на сайті інституту на умовах вільної ліцензії, яка використовується у Вікіпедії.

Про це повідомляє прес-служба "Вікімедіа України".

Уже сьогодні для вільного використання у статтях Вікіпедії доступні 7783 повних текстів статей Енциклопедії історії України (ЕІУ) при загальному обсязі ЕІУ 13 123 статей. Незабаром для вільного доступу будуть доступні всі матеріали сайту Інституту історії.

"З часом усі корисні знання людства повинні стати вільними. Сьогодні ми зробили важливий крок для поширення наукових історичних знань в українському суспільстві, - зазначив голова правління "Вікімедіа Україна" Євген Букет. - Інститут історії України став першою установою Національної академії наук, яка надала енциклопедичну інформацію для вільного використання у Вікіпедії.

Тепер є всі шанси, що статті української Вікіпедії стануть більш академічними, без вигадок на кшталт "Че Гевара писав про УПА".

Як відомо, у травні цього року між "Вікімедіа Україна" і Харківським національним університетом імені Каразіна було підписано угоду про співпрацю - тепер студенти й аспіранти університету будуть писати статті до україномовної Вікіпедії замість рефератів.

У лютому цього року повідомлялося про плани укласти таку ж угоду з Київським національним університетом ім. Шевченка.

Українська "Вікіпедія" станом на сьогодні містить понад 399 тисяч статей і є на 14 місці за кількістю матеріалів з-поміж усіх 282 мовних розділів енциклопедії.

У листопаді 2011 року повідомлялося, що українська вікі вийшла на третє місце за темпами зростання популярності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.