У Львові знайшли середньовічну каналізацію. ФОТО

Під час перекладання колектору на вулиці Лесі Українки в середньовічній частині Львова знайшли каналізаційну систему, попередньо датовану XV-м сторіччям. Дерев'яний жолоб із кришкою чудово зберігся поміж радянськими і польськими трубами.

Про це "Історичній Правді" повідомив начальник експедиції Науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба" Інституту археології НАНУ Остап Лазурко.

Дерев'яний жолоб, накритий кришкою, розкопали під час робіт із перекладання колектора навпроти входу в будинок №7 по вулиці Л.Українки (неподалік перехрестя з Краківською).

 Каналізацію з кришкою щойно відкопали. ІП пощастило втрапити на місце подій ше до приїзду археологів. Уздовж тротуару в середньовічні часи проходив Високий міський мур Львова

"Оскільки жолоб мав кришку, то це не водостік, а каналізаційна система, - розповів Лазурко. - Видовбана з дерева хвойних порід. Ми припускаємо, що це XV сторіччя".

 Кришка була потрібна для можливості прочищати каналізацію. Угорі видно чавунну трубу радянського водогону

Каналізаційний жолоб був покладений поверх дерев'яного настилу. "Колоди схожі на дубові, - зазначив археолог. - Вочевидь, тут була дорога або будинок (бо поруч був міський мур і дорога навряд чи могла проходити крізь стіну)".

 Дерев'яний настил. Нижче від нього - розкопана яма з водогоном часів міжвоєнної Польщі

Археологи припускають, що коли дерев'яний настил втратив свою функцію (скажімо, дорога перестала діяти після побудови в XIV-XV ст.ст. міського муру), поверх нього проклали каналізацію.

 Археологи за роботою

Каналізаційна система була прокладена уздовж Високого муру Львова і переправляла міські нечистоти в Полтву (зараз ця річка знаходиться в тунелі під Оперним театром і уздовж проспекту Свободи).

 Вигляд по вул. Лесі Українки в сторону Оперного театру

Розкопана ділянка колектору розташовувалася між оборонними вежами Кушнірів і Пустою.

 Реконструкція оборонних мурів Львова. Місце знахідки позначене синьою крапкою

"Це досить унікальна річ, - зазначив з приводу знахідки Лазурко. - Але не знаємо, чи візьме її хоча б якийсь музей".

 Зріз епох. Жовтим позначено труби радянського водогону, синім - польського першої половини XX сторіччя. Тонкими синіми рисочками позначено розміри траншеї під час прокладання водогону в міжвоєнній Польщі

За словами науковців, збереження такої знахідки обходиться доволі дорого. Наразі було взято частини дерева на дендроаналіз, а каналізаційну систему законсервовано - засипано піском.


Фото: Дмитро ЛАРІН, "Історична Правда"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.