У Вишгороді знайшли саркофаг Бориса і Гліба? ФОТО

У Вишгородському історико-культурному заповіднику, ймовірно, знайшли залишки саркофагу, що належить святим Борису і Глібу.

Про це повідомляє "Радіо Свобода" з посиланням на археологів, які займаються розкопкою поселення. 

Науковці заявляють, що знайшли фрагменти пірофілітового сланцю, який використовували для виготовлення саркофагів.

Наразі учасники експедиції розкрили близько 20 квадратних метрів городища. Археологи вже знайшли велику кількість керамічних та залізних артефактів: це залишки посуду, прикрас, зброї, знарядь праці.

 Вишгородські знахідки

У літописах місто Вишгород вперше згадується у 946 році як резиденція княгині Ольги. Саме тут поховали братів Бориса та Гліба – перших святих, канонізованих вітчизняною православною церквою.

 

Молодші сини князя Володимира Великого Борис і Гліб були вбиті під час чотирирічної війни за батькову спадщину. Літописи стверджують, що братів умертвили з наказу їхнього старшого брата Святополка.

В результаті політичного конфлікту між Святополком і Ярославом Володимировичами перемогу отримав останній, який став відомий в історії як Ярослав Мудрий.

 Всі фото: Radiosvoboda.org (RFERL)

Археологічні розкопки у Вишгородському заповіднику ініціював історико-культурний комплекс "Парк Київська Русь". Знахідки передадуть до музею заповідника.

Інші матеріали щодо Середньовіччя на території України читайте на ІП в темі "Київська Русь"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.