У ХАРКОВІ ДЕМОНТУЮТЬ ПАМ'ЯТНИК НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Фото

У Харкові на площі Рози Люксембург за допомогою спецтехніки демонтують пам'ятник Незалежності - за словами головного архітектора міста, він "неграмотний, невдалий і недолугий".

Про це повідомляє "Газета.ua".

Пам'ятник у вигляді 16-метрової колони, на вершині якої сидить орел, а біля підніжжя стоїть дівчинка, був встановлений на честь 10-річчя незалежності України у 2001 році. Її ліпили з ровесниці незалежної України.

Скульптуру дівчинки спочатку відокремили від постаменту. Потім автокран і автовишка почали демонтувати фігуру орла з вершини.

Пояснити дії влади до журналістів вийшов головний архітектор Харкова Сергій Чечельницький. Він заявив, що пам'ятник демонтують, тому що він не вписується в новий план транспортної розв'язки площі.

 Пам'ятник Незалежності на площі Люксембург

"Подивіться на цей пам'ятник — навколо одні машини, жодної людини, - розповів він. - Це не тільки сьогодні, а протягом 10 років. Лише раз на рік, на День Незалежності чиновники приходять класти вінки. А все тому, що пішоходам сюди важко дістатися. Пам'ятник стоїть на острові. Для того, щоб до нього дійти, треба подолати серйозну транспортну магістраль. Погляньте — жодної лавки. Ця площа не працює. В проекті перепланування транспортної системи міста ця площа вже не буде такою острівною. Її реконструкцію ми почали з демонтажу пам'ятника. В нове планування площі він не вписується".

Також архітектор розкритикував художні якості скульптури, назвавши монумент Незалежності невдалим і недолугим.

 

"Це один із найневдаліших наших пам'ятників. Неграмотний, - зауважив скульптор. - Колона надто тонка, вона не тримає конструкцію. Птах. Я розумію, що планувався сокіл. Але коли я підходжу до площі, у мене повна ілюзія, що це повалений німецький орел. Наш сокіл символізує самостійну Україну, а вийшов агресивним. Щойно демонтували дівчинку. Вона на рівні роботи студентів другого курсу скульптурного відділення. Не можна ставити скульптуру в маштабі один до одного. Ця дівчинка виглядала недолуго. Це була просто помилка. Минає час — хороші памятники лишаються, а негарні — ні".

За словами архітектора, надалі на площі Рози Люксембург ніяких пам'ятників не встановлюватимуть.

 

Як відомо, у 2011 році міський голова Харкова Геннадій Кернес заявляв про наміри встановити у місті пам'ятники Володимиру Висоцькому і артистці Людмилі Гурченко.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.