Комісія Київради не хоче Музею Марчука на Трьохсвятительській

Комісія Київради з питань культури та туризму не підтримала проект рішення Київради про будівництво в одній споруді музею художника Івана Марчука і приватних апартаментів.

Про це повідомила прес-служба голови зазначеної комісії Олександра Бригинця.

Йдеться про проект рішення Київради "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "САС" на вул. Трьохсвятительській, 4-д в Шевченківському районі Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального культурного центру "Музей художника І.Марчука", апартаментів і ТП".

"Я не проти будівництва музею Марчука i я не проти, щоб його побудували саме там, - зазначив Бригинець. - Але за умови, що це буде музей, який будуватиме держава, тому що той варіант, який є сьогодні - побудувати замість туалету апартаменти з вбудованим музеєм - це халтура. Це те ж саме, як колись хотіли побудувати торгово-офісний центр з вбудованим музеєм історії Києва на Інститутській".

Депутат зазначав, що клопотання товариства "САС" відповідно до закону не може бути задоволене, оскільки пам′ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Володимирська гірка" є особливо цінною землею, виділяти яку можна тільки з дозволу Верховної Ради України.

Крім цього, Володимирська гірка входить до буферної зони Софії Київської, тому будь-яке будівництво на ній можна починати тільки після надання на це згоди ЮНЕСКО.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.