Помер Василь Лісовий - дисидент і професор-філософ

20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер філософ, організатор українського самвидаву в 1960-1970-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відкритим листом на захист заарештованих шістдесятників, за що й опинився в таборах.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида.

Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

 Василь Лісовий

Василь Лісовий народився в с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні.

1962 року закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, у 1966-1969 рр. навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті.

З 1969-го – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966-го, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті “Лист виборця Антона Коваля”.

1972 рік. Як КГБ спробувало розгромити рух "шестидесятників"

Хвиля арештів інтелігенції 1972 року підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 („київський”) самвидавного журналу “Український вісник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Лісовий також написав “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”.

Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити”.

Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні – липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки.

Справа "Блок", вона ж "справа Добоша" - як це було

Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований.

Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР "Антирадянська агітація і пропаганда". Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко.

Звільнений у липні 1983 р.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського  р-ну (1987-1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 р. реабілітований, у 1990-му поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії України цього інституту.

Яким був український самвидав

Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996-1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002).

Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.