Археологи знайшли невідому дорогу в місто інків Мачу-Пікчу. ФОТО

Перуанські археологи виявили невідому з часів інків (XVI сторіччя) чотирикілометрову ділянку дороги в Мачу-Пікчу.

Про це повідомляє Lenta з посиланням на інформагенцію Andina.

Відкриття зробили спеціалісти управління культури району Куско, на яких покладено обов'язок підтримувати та ремонтувати традиційну дорогу в місто інків. В стороні від основного шляху вони знайшли альтернативну ділянку завдовжки чотири кілометри і шириною в середньому 1,7 метра.

Ділянка відгалужується в містечку Чакіккоча і знову з'єднується з традиційною дорогою поблизу тридцять третього кілометра. Нова дорога в середньому проходить на висоті 3600 метрів над рівнем моря.

Дорога упорядкована відповідно до технологій індіанців: забезпечена підпірними стінками заввишки до десяти метрів, зливними каналами, опорами, наглядовими пунктами і навіть вирубаним у скелі тунелем із 28 сходинками.

Тунель у скелі на нововідкритій ділянці. Фото: аndina.com.pe

За словами археолога Оскара Монтуфара ла Торре, дорога через майже 5 століть після побудови збереглася на 70 відсотків. Лише третина ділянок шляху постраждала від зсувів. На зарослих фрагментах споруди вчені виявили декілька рідкісних (можливо, нових) видів орхідей і папоротей.

Директор археологічного парку Мачу-Пікчу, Фернанду Астете Вікторія, повідомив, що керівництво парку збирається отримати дозвіл на розчистку дороги і переміщення рослинності, після чого буде сформульований план досліджень.

"Стара" інкська дорога на Мачу-Пікчу. Фото: elcomercio.pe

Відкривати дорогу для відвідувачів найближчим часом не планується.

Мачу-Пікчу - доколумбове місто інків, розташоване на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта в нинішньому Перу.

Було створене як священний гірський притулок великим правителем інків Пачакутеком приблизно в 1440 році, і функціонувало до 1532 року, коли іспанці вторглися на територію імперії, після чого місто було покинуте його мешканцями.

В 1911 році Мачу-Пікчу було відкрите американським істориком Хайремом Бінгхемом, на той час вже в руїнах. В 1981-му територія навколо міста була проголошена історичним заповідником, а в 1983 році Мачу-Пікчу внесли до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Місто Мачу-Пікчу

Нагадаємо, нещодавно ділянку стародавньої дороги виявили метробудівці грецьких Салонік. На глибині семи метрів під одним з центральних проспектів будівельники знайшли викладену мармуром ділянку дороги часів Римської імперії. Вона була побудована близько 1800 років тому. Римська "бруківка" укривала ще давнішу (на 500 років) давньогрецьку дорогу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.