Оцифровано стародруки і краєзнавчі видання про Київ

Роботи М. Грушевського, М. Закревського, сувенірні фотоальбоми та путівники столицею XIX - поч. ХХ ст. відтепер можна знайти в інтернеті.

Компанія "Цифрова країна" оцифрувала колекцію стародрукованих і цінних краєзнавчих видань про Київ, що входять до фондів Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки м. Києва.

Таку ініціативу бібліотекарі проурочили до 1530-річчя заснування столиці України.

Учасники проекту зазначають, що такі дати сприяють підвищення зацікавленості у громадян до своєї історії, а тому вкрай необхідно, аби кожен мав змогу легко дізнаватися нові факти про історію міста, його жителів, вивчаючи першоджерела.

Саме тому електронна колекція краєзнавчих видань знаходиться у вільному доступі для читачів з усього світу.

"Прогорнувши" буквально кілька сторінок в обідню перерву, можна дізнатися як виглядав перший театральний будинок у Києві, дізнатися цікаву статистику з перепису населення 1874 року, або ж досконально вивчити історію Університету Св. Володимира (нині Національний університет Тараса Шевченка).  

Прогулятися старовинними вуличками Києва можна, завітавши на сайт бібліотеки.

Зараз "Цифрова країна" і Публічна бібліотека ім. Лесі Українки м. Києва працюють над створенням електронної колекції Сержа Лифаря. Книжки з особистої бібліотеки "доброго генія балету XX століття" за місяць з’являться в мережі у вільному доступі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.