Історики України, РФ та Білорусі спільно написали свої версії 1941-го

Українські, білоруські та російські історики написали двотомник спільних досліджень "1941: країна у вогні", де виклали версії історії початку Великої Вітчизняної війни в кожній з країн.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

"Дуже важливе значення книги полягає в тому, що [наші українські й білоруські колеги] показали процеси, які відбувалися в Україні і в Білорусії в цей час, - повідомив директор Інституту загальної історії РАН Алєксандр Чубар'ян. - Значення цієї книги не в тому, що вона виявляє якісь сенсаційні документи, а у факті створення подібної спільної роботи спільної, який підводить певний підсумок нашого тристороннього співробітництва".

Чубар'ян про спільний підручник: "Україна в СРСР - це не тільки репресії"

За його словами, у книзі йдеться про те, що відбувалося напередодні війни, а історики зробили багато для того, щоб показати моменти, пов'язані з тим, як готувалися до війни.

У свою чергу заввідділом військової історії Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко заявив: "Ми хотіли донести до читачів Білорусії, України та Російської Федерації наші версії історії".

Відповідаючи на запитання українських журналістів, він зазначив: "У нас багато специфіки в Україні було, і ми хотіли, щоб з цим рахувалися".

За словами Лисенка, перед авторами стояло завдання донести до читача моменти, що стосуються трьох рівнів війни: держави, суспільства і людини у війні.

Інтерв'ю Олександра Лисенка ІП про Другу світову війну

При цьому український історик зазначив, що авторам вдалося знайти оптимальне рішення, коли у виданні текстова частина, історичні нариси, фотографії і документи були співвіднесені за обсягом. Він висловив переконання, що книга знайде свого читача.

"Нам важливо було в цьому проекті донести наше бачення, нашу національну версію війни. Нам дозволили написати те, що ми вважали за потрібне. Ми не уникали складних питань: ні колаборації, ні самостійного українського руху, ні проблем евакуації, ні проблем виживання населення, ні Голокост. Ми не обійшли ані сюжету ", - розповів Лисенко журналістам.

Разом із тим керівник Центру історії воєн і геополітики Інституту загальної історії Російської академії наук Михайло Мягков зазначив, що багато документів, що стосуються ВВВ, залишаються засекреченими через бюрократичні нюансів.

За словами Чубар'яна, тираж двотомника в Росії складе 3000 примірників. За словами Лисенка, питання про вихід книги в Україні не стоїть із фінансових причин.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.