У Львові прочитають лекцію про Музей Комунізму в Празі

У Національному музеї "Тюрма на Лонцького" у Львові відбудеться публічна лекція "Музей комунізму у Празі: ознайомити непосвячених".

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Історію протистояння чехословацького "соціалізму" і дисидентства розкриває Музей комунізму у Празі. Як прийняли у Празі Червону армію і у що вилилося "визволення"? Як руйнувалася архітектурна спадщина Праги і яким було життя чехів та словаків в умовах "соціалізму"? "Празька весна", опозиція, 1989 рік ("рік чудес") — про це розповість на публічній лекції історик Олеся Ісаюк.

Чехія і Словаччина потрапили під контроль Радянського Союзу як єдина держава — Чехословаччина. Після смерті Сталіна там не розпочались масові заворушення, зате уряд Чехословаччини єдиний наважився на реформи соціалістичного устрою "зверху".

Наслідком стала "Празька весна" 1968 року. Для її придушення ввели війська і наступні 20 років там панував окупаційний режим, офіційно названий "нормалізацією". Жорсткий ідеологічний контроль, націоналізація господарства, переслідування опозиціонерів, постійна присутність у країні радянських військ — все це її наслідки.

Празька весна 1968 року. ФОТО

Чеське і словацьке суспільство відповіло формуванням опозиційного руху. Його кістяк склали поети, митці, інтелектуали. Неформальним лідером руху став актор і драматург Вацлав Гавел. Як і в інших країнах "Східного блоку", протест набрав форм правозахисної діяльності, систематичного поширення інформації про дійсне становище в країні, ненасильницького протесту.

"Крім того, потужним джерелом і засобом спротиву в Чехословаччині залишилося мистецтво. Влада однаково переслідувала і нелегальні сходини дисидентів, і аналогічно нелегальні аматорські вистави, — розповідає історик Олеся Ісаюк. — До історії чеського спротиву належить і самопожертва Яна Палаха, який спалив себе на Вацлавській площі у Празі на знак протесту проти окупації його країни".

Опір тоталітарній системі вилився в масові протести в листопаді 1989 року та, зрештою, у повалення тоталітарного режиму.

Дізнатись більше про це все та як історичні події висвітлює Музей комунізму, запрошуємо на черговій лекції "Музей комунізму у Празі: ознайомити непосвячених", яку прочитає науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, аспірант Університету Марії Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща) Олеся Ісаюк.

Час і місце заходу: 25 червня, понеділок, о 17:00. Національний музей "Тюрма на Лонцького", Львів, вул. С. Бандери, 1 (вхід з вул. К. Брюллова).

Лекція є одним із заходів циклу "Тоталітарне минуле в музеях" в рамках проекту Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" "Досвід подолання наслідків тоталітаризму".

Раніше Олеся Ісаюк читала лекцію про Музей НДР у Берліні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.