У Рівному на могилі полковника Армії УНР встановили пам’ятник. ФОТО

Уродженця Миколаєва Костя Вротновського-Сивошапку вшанували на Дубенському кладовищі Рівного, де легендарний старшина знайшов свій останній прихисток.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

Вперше з часів відновлення Україною незалежності на могилі воїна Армії Української Народної Республіки встановлено петлюрівський хрест. На еміграції подібні монументи встановлювались на могилах козаків та старшин, які воювали за незалежність УНР.

Пам’ятник відтворює форму ордену "Хрест Симона Петлюри".

Чин освячення пам’ятника здійснили священики УПЦ КП.

"Цією маленькою справою ми хочемо ще раз наголосити, що фундаментом сучасної України є держава УНР, а не совдепія. Важливо зберегти пам’ять про людей, які склали найвищу пожертву задля незалежності нашої Батьківщини", - зазначив представник "Героїки" Олег Слабоспицький.

Фото: благодійна ініціатива "Героїка"

Могила полковника Армії УНР Костя Вротновського-Сивошапки є однією з небагатьох серед українських військових могил, якій вдалось пережити радянську окупацію та уникнути знищення. На початку дев’яностих років рівненські патріоти встановили на місці поховання полковника металевого хреста.

У 2012 році представники благодійної ініціативи "Героїка" вирішили спорудити на могилі Вротновського-Сивошапки військовий пам’ятник. Реалізувати задум вдалось завдяки завзяттю жертводавців з Миколаєва, які провели у своєму місті збір коштів в пам’ять про видатного земляка.

Своїми пожертвами до справи долучились благодійники з Києва, Рівного, інших міст України та представники української діаспори.

 

Зібраних коштів вистачило не лише на гідне впорядкування могили у Рівному, але й на виготовлення пам’ятника для ще одного українського старшини – хорунжого Армії УНР Тихона Хилюка, уродженця Вінниччини, який похований у с. Нижнів, що на Івано-Франківщини (урочисте відкриття пам’ятника відбудеться наприкінці червня).

"На формальний дозвіл від рівненського міськвиконкому встановити новий пам’ятник "Героїка" чекала понад 90 днів, - підсумовує координатор благодійної ініціативи Павло Подобєд. - Це за умов, що всі роботи з проектування, виготовлення, транспортування та встановлення пам’ятника ми взяли на себе. До прикладу, у Херсоні пам’ятник на могилі ветерана УПА ми встановили менш як за тиждень і всі погодження отримали усно".

Вротновський-Сивошапка Костянтин Германович (09.07.1890 — 2.04.1929) — полковник ветеринарної служби Армії УНР. Народився в місті Миколаїв.

Закінчив Варшавський ветеринарний інститут (1915), був розподілений на посаду молодшого ветеринарного лікаря 4-го етапного батальйону. Згодом — ветеринарний лікар Гренадерського саперного батальйону.

 

У квітні 1917 р. — організатор українського руху в Гренадерському корпусі. Від українців корпусу був делегований на II Всеукраїнський військовий з’їзд, де був обраний членом УГВК. Начальник ветеринарного відділу УГВК, згодом — Військового міністерства Центральної Ради, Гетьманату та Директорії.

З 22.05.1919 р. — за сумісництвом командир окремого загону Сірожупанників, що мав охороняти Підволочиськ. 22.06.1920 р. обійняв посаду товариша міністра народного господарства УНР.

З лютого 1921 р — полковник Армії УНР. У 1920-х рр. жив на еміграції на Волині (тоді — Польща). Помер 2 квітня 1929 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.