Влада Умані відмовилася перейменовувати вулицю Леніна

Благодійна ініціатива "Героїка" звернулася до Уманської міської ради з проханням розглянути пропозицію про перейменування центральної площі міста (пл. Леніна) на площу імені генерала Ольшевського.

Чиновники виконкому Уманської міської ради не забарилися із відповіддю, повідомляє "Героїка".

Заступник міського голови пан Петро Паєвський розписав, як в Умані шанують видатного земляка. Чиновник перерахував цілий ряд протокольних патріотичних заходів, з опису яких неможливо зрозуміти змісту численних "відзначень" та "вечорів".

Повага до генерала Армії УНР зводиться до обіцянки у 2013 році відзначити 140-ліття від дня народження та 80-ліття з дня смерті Володимира Ольшевського (у своєму листі міськвиконком називає генерал-хорунжого то Ольшевським, то Ольшанським).

"Щодо питання перейменування площі Леніна в м.Умані на честь генерала Ольшевського, вважаємо, що це питання потребує всебічного вивчення і подальшого обговорення міською громадою, - повідомляють чиновники, - Адже історія нашого міста багата й іншими видатними подіями, відомими особистостями, які теж заслуговують на вшанування їх пам’яті". 

Володимир Ольшевський (1873-1933) — генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Умані, слухав лекції в Київському університеті, закінчив Київське піхотне юнкерське училище, вийшов підпрапорщиком до 131-го піхотного Тираспольського полку (Київ).

Брав участь у Російсько-японській війні. Під час Першої світової воював у 279-му піхотному Лохвицькому полку. Двічі поранений.

З червня 1918 р. — командир куреня 27-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. Згодом — командир куреня 21-го пішого Сквирського полку Армії Української Держави. З 15.03.1919 р. — командир 19-го пішого Овруцького полку Дієвої армії УНР.

Спогади офіцера Дієвої армії УНР

З 11.04.1919 р. — командир 3-го куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР. 3 01.06.1919 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді—на початку грудня 1919 р. — в. о. начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу.

З 07.01.1920 р. — на посаді командувача всіх озброєних сил Уманщини. З травня 1920 року був приділений для особливих доручень до штабу Армії УНР. З 1923 р. жив на еміграції у Польщі (у Лодзі та Познані). Помер та похований у Познані.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.