На Чернігівщині влада не дозволяє ховати знайдених пошуковцями солдат?

Місцева влада свідомо чинить перешкоди у перепохованні останків радянських воїнів, вважає мешканець села Бутівка Сосницького району Чернігівської області Федір Антоненко.

Про це пише "Газета.ua".

"Торік на 9 травня президент урочисто оголосив: "Ми знайдемо і поховаємо останки останнього радянського воїна". А голова обласної державної адміністрації підписав відповідне розпорядження — всіляко сприяти пошуковцям по області. Це мало б стосуватися і Сосницької державної адміністрації", - нарікає чоловік.

У сусідському покинутому погребі він зберігає останки 12 воїнів радянської армії, які були виявлені в ході пошукових робіт Спілки "Нащадки переможців", членом якої є Антоненко. Не вдалося встановити імен загиблих. Однак експертиза з'ясувала стать і вік. Серед воїнів була одна жінка, один загиблий носив звання лейтенанта.

Останки були знайдені ентузіастами спілки у 2010 році. Наразі немає можливості їх перепоховати.

У коментарі Антоненко зазначив: "Після вилучення останків слідчим та проведення судово-медичної експертизи їх повернули в село і місцева влада не вживає жодних дій до їхнього поховання та не дозволяє нашій організації самостійно поховати даних солдатів. Це вже триває другий рік!".

За словами Антоненка, спочатку влада всіляко підтримувала пошуковців, однак на перешкоді стала бюрократична тяганина.

"Наша спілка "Нащадки переможців" почала пошуки у 2010 році, - повідомляє чоловік. - Влада сприяла, допомагала. Спілка офіційно зареєстрована, ми мали усі дозволи. А каменем спотикання став для нас 2011 рік. У липні, ковш екскаватора вирив гранату і роботи призупинили. Викликали МНС. Гребеник (начальник МНС — ред.) сказав голові: "У мене нема чим приїхати. Пришли машину". А голова каже: "Я сам пішки ходжу, чим же я тебе привезу?" Ну знайшли таки машину, привезли його. Потім викликали обласне МНС. Воно приїхало тільки на другий день. А вони поставили умову перед тим, що якщо виїжджає МНС, то заправляти машину повинен голова сільської ради. Але голова питає: "Чим я буду заправляти машини? Заливати бензин із пожежних машин? Але пожежну машину утримують люди, мене ж вони проклянуть".

Тоді члени "Нащадків переможців" вивезли останки воїнів за власні кошти. Однак, на вимогу компенсувати витрати їм відповіли відмовою. Федір Антоненко стверджує, що саме відтоді між Спілкою і місцевою владою почався конфлікт. Утиски й перевірки посилилися, коли по телебаченню рік тому показали сюжет про ситуацію, що склалася.

"Хлопці у страшну спеку їздили на своєму транспорті, своєму бензині, займалися благодійною справою. А їх так цинічно почали перевіряти, нічого протизаконного не знайшли. Ми ж не чорні археологи! Влада усі зусилля кинула не на те, щоб поховати, а знайти причину, щоб заборонити це робити, щоб більше її не турбували", - говорить він.

Спілчани нарікають, що про пам'ять воїнів згадують лише 9 травня, а далі знову настає рік, повний забуття. Але найгіршим вважають те, що їм забороняють самотужки здійснити перепоховання.

"У 2010 році казали, що все законно: все юридично зафіксовано, є всі дозволи. Адже ми пройшли всі кола бюрократичного пекла. А вже пізніше ми не могли поховати останки. Нас відфутболюють з кабінету в кабінет. Ми постійно зверталися у районну державну адміністрацію, писали акти й скарги. Нам сказали, що в районі немає людини, яка займається похованнями. Нас відправили в управління внутрішньої безпеки. А потім ще писали в міністерство житлово-комунального господарства, склали карту-схему поховань. Нам вже двічі обіцяли поховати. Спершу - 23 лютого. А цьогоріч вже другий день перемоги вони зустрічають у сирому погребі. А вони ж розкладаються. Це ж аморально! А ми все б'ємося й нічого не можемо зробити. Всі обіцяють, а нічого не роблять", - зазначив Антоненко.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.