Спецпроект

На Волині знову шукали жертв УПА. Наразі не знайшли

Спільна українсько-польська експедиція завершила пошукові роботи з геомагнітним скануванням і шурфуванням на території Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області (на території колишніх сіл Острівки і Воля Островецька в "трикутнику" між селами Борове, Лисняки і Полапи).

Про це повідомляє ДП "Волинські старожитності".

Українську сторону представляли працівники "Волинських старожитностей" на чолі з Олексієм Златогорським, польську - Люблінській відділ Інституту народної пам'яті на чолі з Леоном Попеком.

Метою дослідження було виявлення захоронення закатованих в часи Другої світової війни польськомовних жителів сіл Острівки і Воля Островецька.

Підставою для місця вибору досліджень у Островках стали свідчення жительки села (українки), яка вказала місце розташування її садиби і зазначила факт захоронення на її території (в саду) вбитих людей у прямокутній ямі.

Підставою для місця вибору досліджень у Волі Островецькій стали результати досліджень 2010 р.,  в результаті яких виявлено і ексгумовано людські останки, захоронені в ямі в районі колишньої школи.

 Польська карта 1930-их років із вказаними місцями розкопок

На території колишнього села Островки було обстежено георадаром площу прямокутної форми розмірами 140х60 м. На ній зафіксовано 16 пунктів з геоморфологічними аномаліями. Усі вони перевірені шурфуванням. В жодному випадку не було виявлено заглиблених об'єктів і людських останків.

На території колишнього села Воля Островецька було обстежено георадаром площу прямокутної форми розміром 20х40 м. На ній зафіксовано 5 пунктів з геоморфологічними аномаліями. Усі вони перевірені шурфуванням. В жодному випадку не було виявлено заглиблених об'єктів і людських останків.

На поверхні обстежуваної території виявлено близько 100 фрагментів людських кісток невизначеного часу, перемішаних оранкою. Усі зібрані кістки було захоронено на території Островського кладовища-меморіалу.

В результаті досліджень жодних захоронень закатованих виявлено не було. Проте це не виключає факту їх наявності на суміжній території, повідомляють археологи.

Супутниковий знімок місцевості 

Як відомо, в серпні 2011 року польські археологи повідомили про виявлення останків близько 230 поляків, загиблих у серпні 1944 від рук УПА. Тоді ж представники Львівської облради заявили, що розкопки були проведені нефахово, а насправді кількість убитих не перевищує 136.

Матеріали, присвячені українсько-польському міжетнічому конфлікту 1940-их років, читайте за тегом "Волинська трагедія".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.