УЄФА ПРИБРАВ ЗГАДКУ ПРО "ПОЛЬСЬКУ ОКУПАЦІЮ ЛЬВОВА"

УЄФА на перше прохання Польщі оперативно зняв зі свого сайту інформацію про "польську окупацію Львова" в період між двома світовими війнами. Але про "героїчну оборону" Львова проти українців залишив.

Польща звернулася до УЄФА з проханням змінити на офіційному сайті організації запис у колонці про історію Львова, що приймає Євро-2012, про "польську окупацію міста" до початку Другої світової війни.

Про це повідомляє DT.ua із посиланням на міністра спорту і туризму Польщі Йоанну Муху.

"Ми розмовляли з паном Мартіном Калленом, який від УЄФА опікується Євро-2012, й отримали запевнення, що суперечливий запис буде змінено так швидко, як тільки це буде можливо", — наголосила міністр.

Вона пояснила, що довідкова інформація на офіційній інтернет-сторінці підготовлена працівниками УЄФА. Тому польський уряд звернувся до організації та дочірньої спілки "Євро-2012 Польща" з проханням внести відповідні зміни.

Як інформує "Польска аґенція пресова", запис про "окупацію Львова Польщею до початку Другої світової війни" викликав застереження з боку польських істориків. На їхнє переконання, цей період історії на сайті УЄФА "фактично прирівняно до гітлерівської чи радянської окупації Львова відповідно в 1941 і 1944 роках".

У польських консерваторів також викликав обурення факт, що у списку відомих уродженців Львова "є тільки один відомий поляк - Станіслав Лем", а на першому місці стоїть "австріяк Захер-Мазох, який вважається попередником мазохізму".

"Чекаємо, що міністр Муха забезпечить зміну цих скандальних текстів", - сказав газеті "Жеч Посполіта" депутат Сейму від партії "Право і справдливість" Збіґнєв Долата.

До ювілею Захер-Мазоха влаштували групову бійку депутатів. +ПІСНЯ

Неофіційно працівники "Євро 2012 Польща" кажуть, що УЄФА, найімовірніше, некритично опублікувала матеріали, надані українською стороною.

Зараз на сайті УЄФА у колонці про історію Львова вже зроблено зміни. Тепер там зазначається, що Місто Лева було засновано королем Данилом Галицьким 1256 року, пізніше "під протекторатом поляків" стало називатися Львув, а з 1772 по 1918 роки, під час перебування у складі Австро-угорської імперії — Лемберг.

Після Другої світової війни, як пише сайт УЄФА, Львів опинився у складі УРСР на підставі рішень Ялтинської конференції 1945 року.

Тим часом у тексті довідки УЄФА про історію Львова залишилася згадка про орден "За військову мужність", яким "Польща відзначила Львів за героїчну оборону в 1918 році". Йдеться про українсько-польську війну 1918-19 рр.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.