Студенти Харківського універу замість рефератів писатимуть у "Вікіпедію"

Між Харківським національним університетом імені Каразіна та громадською організацією "Вікімедіа Україна" підписано угоду про співпрацю - тепер студенти й аспіранти університету будуть писати статті до україномовної Вікіпедії замість рефератів.

Про це повідомляє прес-служба ГО "Вікімедіа Україна".

Угодою передбачено, що "Вікімедіа Україна" надаватиме допомогу студентам і викладачам з основ написання та редагування статей в українському сегменті всесвітньої он-лайн-енциклопедії Вікіпедія, консультуватиме їх з механізмів перевірки особистого внеску до статей Вікіпедії та буде займатися технічною підтримкою роботи окремого спецпроекту, який уже створено в українській Вікіпедії.

У свою чергу ХНУ імені Каразіна буде надавати консультаційну допомогу вікіпедистам з питань різних галузей науки, а також сприятиме інформаційному наповненню Вікіпедії статтями та зображеннями про університет, його підрозділи, відомих представників – викладачів і вихованців.

У лютому цього року повідомлялося про плани укласти таку ж угоду з Київським національним університетом ім. Шевченка.

Українська "Вікіпедія" станом на сьогодні містить майже 358 тисяч статей і є на 14 місці за кількістю матеріалів з-поміж усіх 282 мовних розділів енциклопедії.

У листопаді 2011 року повідомлялося, що українська вікі вийшла на третє місце за темпами зростання популярності.

Харківський національний університет імені В.Каразіна – найстаріший навчальний заклад Наддніпрянської України, заснований два століття тому. У складі університету сьогодні 20 факультетів, низка наукових та науково-дослідних установ, 127 кафедр, навчається понад 15 000 студентів, аспірантів і докторантів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.