Помер голова братства ОУН-УПА Поділля

На 83-му році життя помер Петро Касінчук — вояк Української повстанської армії, голова братства ОУН і УПА Подільського краю "Лисоня", політв’язень, співзасновник Товариства "Меморіал" ім. Стуса та учасник Української Гельсінської спілки з 1989 року.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Петро Касінчук народився 18 травня 1929 р. на Тернопільщині. Був підрайонним провідником юнацької сітки ОУН (1944—1946 рр.), політвиховником чоти, а згодом — сотні "Оселедця".

У березні 1946 року його заарештували під час збройної сутички з підрозділом НКГБ, ув’язнили у Чортківській тюрмі, а потім засудили до 15-річної каторги на Колимі.

У 1955 році Петро Касінчук повернувся на Тернопільщину. Від 1989 року — член Української Гельсінської Спілки, активіст Народного Руху України, співорганізатор Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса і його голова (1990—1993 рр.)

Кавалер ордену "За мужність" ІІІ ступеня (2007). Помер 13 травня 2012 року, похований у м. Тернополі.

У 2005 році Петро Касінчук передав до архівів збірку унікальних повстанських документів "Архів "Запорожця" - 221 документ ОУН і УПА 40-50-х років ХХ ст.: організаційна документація ОУН; документи Служби безпеки ОУН; матеріали підпільного парламенту воюючої України — Української головної визвольної ради; повстанські листівки, навчальні матеріали повстанців, а також публіцистичні і художні твори українського підпілля.

Сьогодні цей архів оцифрований ЦДВР і доступний до роботи науковцям.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.