У Києві презентують книгу про закарпатців, які втікали до СРСР

В Українському домі відбудеться презентація книги "Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939-1949. Архівні документи і матеріали".

Час і місце: четвер, 17 травня 2012 р. о 15.00 у конференц-залі "Українського дому" (Київ, Європейська площа).

До збірника включені документи з фондів державного архіву Закарпатської області (ДАЗО), Галузевого державного архіву СБ України (ГДА СБ України), архіву Управління СБ України в Закарпатській області, більшість яких друкується вперше, а також спогади учасників минулих подій, окремі публікації з періодичних видань і документальних збірників та інші матеріали.

Масовий нелегальний перехід громадян Карпатської України (Підкарпатської Русі) в СРСР, спровокований наслідками березневої 1939 року окупації краю та втраченою надією на мирну розбудову своєї щойно започаткованої карпато-української державності, залишив в народній пам’яті глибокий і незгладимий слід.

Втім, довготривале замовчування правди про табірні поневіряння краян, які наважувались втікати з рідних домівок, відразу попадаючи на радянській території в табори і тюрми НКВС, як і обмежений доступ широкому загалу дослідників до архівних документальних масивів, значно ускладнили процес наукового і публічного висвітлення цих сторінок нашої минувшини.

Черговий збірник архівних документів і матеріалів — "Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939–1949 рр.", що тематично поєднаний з раніше виданим (2008 р.) збірником "Закарпатські втікачі в СРСР. 1939–1941 рр.", покликаний ліквідувати цю прогалину.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.