В Одесі вшанують перемогу українців над татарами

7 квітня, в суботу о 12:00 в Лузанівському парку (зупинка "Сортувальна") біля меморіального хреста відбудеться презентація картини "Битва у квітні 1691 року на Пересипу".

Про це повідомляють організатори акції.

"На відзначення тієї славної перемоги української зброї ми започаткуємо традицію щоразу приносити із собою до хреста каменя, - пишуть організатори. - Меморіальний курган на місці битви буде промовисто свідчити про нашу пам’ять про героїв-козаків".

Довідка:

Козацький Фастівський полковник, талановитий полководець, керівник чисельних походів проти турків та татар й ватажок народного повстання 1700-1704 рр. Семен Палій (Семен Пилипович Гурко) одну з своїх славних перемог здобув на теренах сучасної Одеси.

У квітні 1691 р. Семен Палій на чолі двох сотень козаків вистежив і напав на великий татарський загін, який на чолі двох татарських вельмож (Девлет-Гірея та Бат-Гірея) повертався після війни із Угорщини, Волощини та Молдови й прямував від Акермана до Очакова через Качібей – сучасну Одесу.

Як повідомляв Палій у листі до гетьмана Івана Мазепи від 10 квітня 1691 р., його козаки напали на татар зненацька "на самому Пересипу" (сучасний район Пересипу та Лузанівки в Одесі).

В цьому бою козаки завдали татарам великих втрат, здобули кількох "язиків" (одного відправили до Мазепи, а той до царя Петра І у Москву) і визволили майже 100 полонених молдован, угорців та волохів. Залишки татарського загону козаки переслідували аж до Очакова.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.