У Полтаві назвали вулицю на честь полководця Російської імперії

Депутати Полтавської міськради вирішили назвати одну з вулиць міста на честь фельдмаршала Російської імперії, князя Івана Паскевича.

Про це повідомляє кореспондент ІП у Полтаві.

Депутати пояснюють своє рішення тим, що у травні 2012 року відзначатиметься 230 років з дня народження Паскевича, уродженця Полтави.

"В ієрархії видатних полководців Російської імперії, на мою думку, Паскевич займає місце після Суворова та Кутузова, - зазначив заступник голови Полтавської ОДА Олександр Коваль. - Його ім’я було незаслужено забуте завдяки радянській ідеології. За часів правління імператора Миколи І при ньому було дві видні фігури з Полтавщини: полководець Іван Паскевич і голова уряду Віктор Кочубей".

Вулиця Паскевича наразі перебуває у кварталі перспективної забудови.

Іван Паскевич (1782-1856) - один з українців, які розбудовували Російську імперію, довірена особа імператора Миколи І-го.

Народився в Полтаві, вів своє походження від старшини Полтавського полку, зокрема Паська - військового товариша в армії Богдана Хмельницького.

Учасник війн з турками 1806-1812 рр. та кампанії проти Наполеона 1812 року. Під час війни з Персією командував військами у Закавказзі (фактично був керівником замість номінального Єрмолова), окупував Вірменію і Азербайджан, відкривши шлях на столицю Персії Тегеран. За успішну кампанію отримав титул графа Ериванського (Єреванського).

Брав участь в "усмиренні" гірських народів Кавказу.

У 1831 році керував придушенням Польського визвольного повстання проти Російської імперії. Після успішного його здійснення був призначений намісником Польщі, отримавши титул графа Варшавського. Період правління полтавчанина називали "пасквичевою ніччю" - через репресії проти польської культури.

Пам'ятник Івану Паскевичу у Варшаві, у дворі резиденції імператорського намісника. Збудований у 1870-му, знесений у 1917-му. Зараз на цьому місці - палац президента Польщі

Під час угорського повстання 1848 року проти Австрійської імперії російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни 1954-55 років командував армією на Дунаї. Помер у чині генерал-фельдмаршала Росії, Пруссії та Австрії. Похований у Гомелі в родинній каплиці. 

Читайте також: "У Полтавському драмтеатрі ставлять п'єсу про героїв-росіян і зрадників-мазепинців"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.