У Полтаві назвали вулицю на честь полководця Російської імперії

Депутати Полтавської міськради вирішили назвати одну з вулиць міста на честь фельдмаршала Російської імперії, князя Івана Паскевича.

Про це повідомляє кореспондент ІП у Полтаві.

Депутати пояснюють своє рішення тим, що у травні 2012 року відзначатиметься 230 років з дня народження Паскевича, уродженця Полтави.

"В ієрархії видатних полководців Російської імперії, на мою думку, Паскевич займає місце після Суворова та Кутузова, - зазначив заступник голови Полтавської ОДА Олександр Коваль. - Його ім’я було незаслужено забуте завдяки радянській ідеології. За часів правління імператора Миколи І при ньому було дві видні фігури з Полтавщини: полководець Іван Паскевич і голова уряду Віктор Кочубей".

Вулиця Паскевича наразі перебуває у кварталі перспективної забудови.

Іван Паскевич (1782-1856) - один з українців, які розбудовували Російську імперію, довірена особа імператора Миколи І-го.

Народився в Полтаві, вів своє походження від старшини Полтавського полку, зокрема Паська - військового товариша в армії Богдана Хмельницького.

Учасник війн з турками 1806-1812 рр. та кампанії проти Наполеона 1812 року. Під час війни з Персією командував військами у Закавказзі (фактично був керівником замість номінального Єрмолова), окупував Вірменію і Азербайджан, відкривши шлях на столицю Персії Тегеран. За успішну кампанію отримав титул графа Ериванського (Єреванського).

Брав участь в "усмиренні" гірських народів Кавказу.

У 1831 році керував придушенням Польського визвольного повстання проти Російської імперії. Після успішного його здійснення був призначений намісником Польщі, отримавши титул графа Варшавського. Період правління полтавчанина називали "пасквичевою ніччю" - через репресії проти польської культури.

Пам'ятник Івану Паскевичу у Варшаві, у дворі резиденції імператорського намісника. Збудований у 1870-му, знесений у 1917-му. Зараз на цьому місці - палац президента Польщі

Під час угорського повстання 1848 року проти Австрійської імперії російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни 1954-55 років командував армією на Дунаї. Помер у чині генерал-фельдмаршала Росії, Пруссії та Австрії. Похований у Гомелі в родинній каплиці. 

Читайте також: "У Полтавському драмтеатрі ставлять п'єсу про героїв-росіян і зрадників-мазепинців"

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.