ПОШУКОВЦІ УКЛАЛИ УГОДУ З ТАБАЧНИКОМ

Міністерство освіти і Всеукраїнське об’єднання пошуковців будуть співпрацювати в галузі "патріотичного виховання молоді".

Про це йдеться в меморандумі, який підписали міністр Дмитро Табачник та представник пошукового руху Ярослав Жилкін, повідомляє прес-служба пошукової організації "Союз "Народна пам'ять".

Зокрема, передбачається практичне залучення шкільної та студентської молоді до пошукової діяльності через створення при діючих пошукових загонах "Союзу "Народна пам'ять" молодіжних пошукових груп, проведення спільних пошукових експедицій з масовим залученням молоді в якості волонтерів.

При навчальних закладах планується створювати осередки пошукових організацій для роботи з документальною базою.

Молодих людей будуть залучати також до пошуку родичів загиблих, встановлення місць поховань бійців Червоної Армії за запитами родичів, догляду за військовими похованнями та братськими могилами.

"Досвідчені пошуковці будуть проводити у навчальних закладах лекції, бесіди та інші заходи патріотично-виховного спрямування на підставі фактичного матеріалу, отриманого в ході практичної пошукової та наукової діяльності, - йдеться у прес-релізі. - Для груп школярів, дошкільнят та студентів проводитимуть тематичні подорожі та екскурсії по місцях боїв та поховань жертв війни і політичних репресій".

Ярослав Жилкін (ліворуч) і Дмитро Табачник

Пошуковці також допомагатимуть створювати та поповнювати музейні експозиції у навчальних закладах експонатами військових часів. У день підписання меморандуму про співробітництво з Міністерством освіти таку допомогу було надано київській середній школі № 181, де й відбулося укладання угоди.

В цій школі вже багато років існує музей Великої Вітчизняної війни, присвячений діяльності київського підпілля в роки окупації та особі відомого підпільника Івана Кудрі, причетного до диверсійних актів у Києві восени 1941 року.

Школярі під керівництвом педагогів поповнюють та зберігають експозицію, в якій є справжні речі підпільників та інші цінні експонати. У школі працює гурток екскурсоводів, проводяться заняття з практичного вивчення історичних документів та інша пошукова робота. Тепер до неї долучаться і пошуковці "Союзу "Народна пам'ять", які мають великий практичний досвід здійснення польового та архівного пошуку.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.