В Єревані вшанували жертв масових убивств 1915-18 рр. у Туреччині

У Вірменії вшанували пам'ять жертв масових убивств 1915-го року в Оттоманській порті. Тисячі людей пройшли жалобною процесією вулицями Єревана. Україна досі не визнала трагедію, яку вірмени вважають геноцидом.

Про це повідомляє "5-ий канал".

Учасники акції закликали Туреччину, як правонаступницю Османської імперії, взяти відповідальність за злочини, що відбулися 97 років тому.

Вони стверджують - під час Першої світової війни на території Вірменії, яка входила до складу імперії, внаслідок геноциду (масових убивств і депортацій) було знищено півтора мільйони місцевих мешканців.

 Вірмени, убиті 28 лютого 1919 року в Алеппо. Фото: Університет Міннесоти (США)

Турецька влада ці звинувачення відкидає й масові вбивства вірмен геноцидом не визнає, стверджуючи, що в ті роки загинули й багато мешканців Оттоманської Порти в інших регіонах.

21 країна у світі офіційно визнала масові репресії 1915-18 років геноцидом (серед них Німеччина, Франція, Італія, Польща, Росія, Швеція).

Україна не визнала трагедію вірмен геноцидом (за винятком Криму, чия місцева рада проголосувала за визнання у 2005 році).

 106-річна вірменка в наш час. Фото: UN Photo

Авторитетні історики оцінюють втрати вірмен, які проживали на території Османської імперії, в 1-1,5 млн жертв.

В 1914 році, до початку масових репресій, у світі нараховувалося 4,1 млн вірмен. З них 2,1 млн мешкали в Османській імперії, 1,7 млн - у Російській (в тому числі й на території України), інші були в діаспорі.

Читайте також:

Глава турецького уряду шантажував Януковича геноцидом

Що вважав геноцидом автор терміну "геноцид"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.