Цеглу з Андріївського продають по 1500 грн за штуку

Столичні спритники вирішили заробити на Андріївському узвозі. У мережі з'явилися оголошення про продаж цегли з цієї вулиці.

Про це пише "Сегодня".

За одну цеглину з Андріївського просять 1000-1500 гривень.

"Продам за розумну ціну старовинні цеглини з клеймом. Є з Андріївського узвозу, з Київської фортеці. Ціна 1000 гривень", - йдеться в оголошенні на одному із сайтів.

Продавці запевняють, що цеглини старовинні.

"Це не свіжак, не бійтеся. Кілька років тому на узвозі згорів дерев'яний будинок, обкладений раритетною цеглою. Родичі ще тоді звідти принесли, валявся на дачі, про всяк випадок. Клеймо є, але розібрати, що там написано, важко. На одній цеглині з Київської фортеці, знайденій після руйнування, можна розібрати прізвище Лунєв", - розповіла продавець Тетяна.

Автори інших оголошень, не розказують про походження цегли: "Так, з Андріївського. Подробиці при зустрічі, ціна — 1500 гривень, але можемо поторгуватися. До речі, найближчим часом, можливо, у мене з'явиться бруківка".

Нічого незаконного в такій торгівля немає, але експерти кажуть, що особливої ​​цінності ці цеглини не мають.

"Більше 100 гривень така цегла не може коштувати. Найстарішій київській цеглі 150 років. Більше можуть дати тільки затяті збирачі, в чиїх колекціях не вистачає якогось примірника. Справжню цінність оцінять лише нащадки років через 100", - сказав колекціонер Сергій З.

Як відомо, на Андріївському узвозі в Києві замінили історичну бруківку на гранітні плити.

УП

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.