В Ужгороді відновлять військове кладовище Першої світової. ФОТО

В Ужгороді було підписано тристоронню угоду між владою міста, чеською стороною та українськими пошуковцями про здійснення масштабного проекту з повного відновлення первинного вигляду військового кладовища часів Першої Світової війни.

Про це повідомляє прес-служба Всеукраїнської громадської організації пошуковців "Союз "Народна пам'ять".

Ініціатором проекту виступила чеська сторона.

У Чеському військовому архіві у Празі було знайдено поіменні дані на кожного солдата та офіцера, похованого на Ужгородському військовому цвинтарі, а також його детальний план із зазначенням номеру кожної могили та ряду, в якому вона була розташована.

Реалізувати проект планується до 100-річчя від початку Першої Світової війни, яке відзначатиметься у 2014 році.

Нині кладовище перебуває у занедбаному стані. З 1003 обелісків збереглося лише дев’ять, із них декілька напівзруйновані.

Фото громадської організації пошуковців "Пошук-Захід"

Планується відновити та впорядкувати всі могили і встановити на них такі самі обеліски, які встановлювали тут при захороненні загиблих протягом 1914-1919 років. Їхній зовнішній вигляд буде відновлено за тими обелісками, які збереглися дотепер.

Окрім того, передбачається створити меморіал, на якому також будуть викарбувані імена усіх похованих на Ужгородському військовому цвинтарі.

У договорі, який було підписано 2 квітня 2012 року, визначено розподіл обов’язків між трьома сторонами, що братимуть участь у реалізації проекту.

Вигляд могили, яка збереглася

Як відзначив відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при КМУ, голова правління ВГО "Союз "Народна Пам’ять" Ярослав Жилкін, відновлення військового кладовища в Ужгороді – один з перших заходів в рамках підготовки до 100-річчя від початку Першої світової війни.

Довідка:

На старому військовому кладовищі, розташованому в ужгородському мікрорайоні Шахти, протягом 1914-1919 років ховали військових, загиблих під час Першої Світової війни.

Всього на військовому кладовищі в Ужгороді поховано 1003 особи з 11 країн світу: українці, росіяни, італійці, угорці, австріяки, чехи, словаки.

У 1919 році, після закінчення Першої Світової війни, територія Закарпаття відійшла до Чехословаччини. Дані про Ужгородське військове кладовище були передані до Чеського військового архіву і зберігалися там до наших днів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.