До історика Ярослава Грицака приходили невідомі у шкірянках

Невідомі спортсмени в чорних шкіряних куртках спробували увійти в дім львівського історика Ярослава Грицака.

Про це Грицак пише у своєму блозі на Zaxid.net:

"7 березня, десь між 16.00 а 17.00, у будинок, в якому я живу, ввійшли декілька дорослих мужчин, вдягнуті у чорні куртки та спортивної тілобудови.

Якраз у цей момент мій син виходив з дому. Побачивши його, вони назвалися міліцією і почали розпитувати, де тут у будинку живе "такий бородатий у зеленій куртці"? Оскільки вони не показали жодних посвідчень, мій син обачно відповів, що не знає такого. Після такої відповіді вони забралися геть.

У нашому будинку живе тільки один бородатий. Це – я. До того ж, в останні дні, ходив у зеленій куртці. Так що опис самозваних "міліціонерів" відповідає моїй скромній особі.

Я не знаю, що стоїть за цим епізодом. Зрозуміло, що для міліції не становить жодної проблеми дізнатися, в якій квартирі живу я – тому припускаю, що все-таки це не були міліціонери. Щодо решти, не можу нічого певного стверджувати.

Про всяк випадок я подав заяву у міліцію. Мої знайомі, фахівці з безпеки, порадили також негайно розповісти про цей епізод публічно, щоб знизити ризик  можливої загрози – що і роблю у своєму блозі.

Прошу вибачити, що потривожив Вас і Вашу увагу цим дрібним епізодом. Але, як кажуть, береженого Бог береже. Якщо ця справа матиме розвиток, напишу окремо. Якщо ж ні, то значить що цей епізод так і залишився епізодом".

Як відомо, у жовтні 2011 року депутат Львівської міської ради від партії "Свобода" Юрій Михальчишин зарахував Грицака до ворогів партії.

"Ми пройдемо через усі заслони та зметемо ту нечисть, яка сьогодні панує в Україні, але це буде тоді, коли ми перейдемо від змагання в радикальності риторики до радикальності в діях і тоді ми побачимо, скільки нас насправді і чого ми варті, - виступив тоді Михальчишин. - Коли ми з вами підемо до перемоги, у нас в тилу не повинно бути ліберастів, толерастів, ідеологічної агентури ворога. Коли ми підемо у свій ідеологічний похід, в нашому тилу неповинно бути грицаків, андруховичів, мариновичів та іншої клістирної інтелігенції".  

Читайте також: "Ярослав Грицак: "Із мене роблять ворога народу"

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.