До історика Ярослава Грицака приходили невідомі у шкірянках

Невідомі спортсмени в чорних шкіряних куртках спробували увійти в дім львівського історика Ярослава Грицака.

Про це Грицак пише у своєму блозі на Zaxid.net:

"7 березня, десь між 16.00 а 17.00, у будинок, в якому я живу, ввійшли декілька дорослих мужчин, вдягнуті у чорні куртки та спортивної тілобудови.

Якраз у цей момент мій син виходив з дому. Побачивши його, вони назвалися міліцією і почали розпитувати, де тут у будинку живе "такий бородатий у зеленій куртці"? Оскільки вони не показали жодних посвідчень, мій син обачно відповів, що не знає такого. Після такої відповіді вони забралися геть.

У нашому будинку живе тільки один бородатий. Це – я. До того ж, в останні дні, ходив у зеленій куртці. Так що опис самозваних "міліціонерів" відповідає моїй скромній особі.

Я не знаю, що стоїть за цим епізодом. Зрозуміло, що для міліції не становить жодної проблеми дізнатися, в якій квартирі живу я – тому припускаю, що все-таки це не були міліціонери. Щодо решти, не можу нічого певного стверджувати.

Про всяк випадок я подав заяву у міліцію. Мої знайомі, фахівці з безпеки, порадили також негайно розповісти про цей епізод публічно, щоб знизити ризик  можливої загрози – що і роблю у своєму блозі.

Прошу вибачити, що потривожив Вас і Вашу увагу цим дрібним епізодом. Але, як кажуть, береженого Бог береже. Якщо ця справа матиме розвиток, напишу окремо. Якщо ж ні, то значить що цей епізод так і залишився епізодом".

Як відомо, у жовтні 2011 року депутат Львівської міської ради від партії "Свобода" Юрій Михальчишин зарахував Грицака до ворогів партії.

"Ми пройдемо через усі заслони та зметемо ту нечисть, яка сьогодні панує в Україні, але це буде тоді, коли ми перейдемо від змагання в радикальності риторики до радикальності в діях і тоді ми побачимо, скільки нас насправді і чого ми варті, - виступив тоді Михальчишин. - Коли ми з вами підемо до перемоги, у нас в тилу не повинно бути ліберастів, толерастів, ідеологічної агентури ворога. Коли ми підемо у свій ідеологічний похід, в нашому тилу неповинно бути грицаків, андруховичів, мариновичів та іншої клістирної інтелігенції".  

Читайте також: "Ярослав Грицак: "Із мене роблять ворога народу"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.