Латвія оголосила персонами нон ґрата двох російських істориків

Міністерство закордонних справ Латвії оголосило персонами нон ґрата двох істориків - громадян РФ Олександра Дюкова та Володимира Сіміндея.

Про це повідомляє "Кореспондент" із посиланням на DELFI.

Вченим заборонили в'їзд на латиську територію на підставі висновку, згідно з яким їхні дії шкодять державі і її громадянам.

Крім того, істориків внесли до списку осіб, в'їзд яких в Шенгенську зону небажаний.

Де Дюков і Сіміндей пребувають зараз, в латиському МЗС не уточнили.

DELFI нагадує, що Дюков збирався в кінці березня привезти до Латвії виставку "Викрадене дитинство: долі дітей, викрадених на територію Латвії, 1943-1944 роки". Плани історика викликали невдоволення латиської влади, якій не сподобалася тематика експозиції.

На сайті фонду "Історична пам'ять", який очолює Олександр Дюков, опубліковано заяву, в якій дії Риги розцінюються як "обурливе втручання в справи історичної науки, примітивний політичний тиск і пряму спробу перешкодити об'єктивним дослідженням проблемних сторінок російсько-латвійської історії".

У заяві йдеться також, що виставка буде відкрита у Ризі у визначений термін.

Латиське МЗС вже висловлювало протест проти виставки "Викрадене дитинство" в лютому 2012 року, коли її можна було подивитися в Москві. Виставка розповідає про дітей, яких під час Другої світової війни гнали з Росії та Білорусі в Латвію і поміщали в концтабір, а також роздавали латиським селянам як працівників.

Дивіться також:

Радянська окупація по-латиськи. Музей, куди відмовився прийти Янукович (ФОТО)

Вся історія Латвії в одному мультфільмі (ВІДЕО)

Латиські журнали 1924-40 рр. Еротика, гумор і товариш Сталін (ФОТО)

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.