На Прикарпатті вшанували Олексу Гірника

В Івано-Франківську в середу відзначили 100-річчя від дня народження Героя України Олекси Гірника, який 21 січня 1978 року здійснив самоспалення біля могили Тараса Шевченка на знак протесту проти русифікації України.

Урочисте віче з цього приводу відбулося біля меморіальної дошки О.Гірника, яка встановлена ​​на колишній будівлі Станіславської української гімназії по вулиці Шевченка, 44.

Перед початком віче священики відслужили панахиду, представники місцевих органів влади і громадськості поклали вінки і квіти до меморіальної дошки.

"Його подвиг був не імпульсивним. Олекса Гірник писав листівки вручну більше двох років, - сказав у своїй промові син Гірника Євген. - Можливо, він сподівався, що це розбудить українське суспільство. Але в часи, коли 99% людей в Україні вірили або робили вигляд, що вірять в комуністичне світле майбутнє, коли кожен десятий, якщо не кожен шостий, був "сексотом", розбудити це суспільство було неможливо, воно виявилося неготовим. І пройшло ще понад 20 років перед тим, як Україна стала незалежною".

Незважаючи на існуючі спроби "зганьбити і дегероїзувати українських героїв", підкреслив Гірник, "в серцях українського народу і Степан Бандера, і Роман Шухевич, і рядовий Олекса Гірник завжди залишаться Героями України".

За його словами, хоча Верховна Рада двічі відхиляла постанову про святкування 100-річчя від дня народження Олекси Гірника, "заходи будуть проведені по всій Україні, в тому числі і в місті Києві на День Героїв".

Нагадаємо, указом президента України № 28/2007 від 18 січня 2007 року за проявлені мужність і самопожертву в ім'я незалежної України Олексі Гірнику посмертно присвоєно звання Героя України.

Про самоспалення Олекси Гірника на Тарасовій горі в січні 1978-го читайте на "Історичній Правді"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.