Пошуковці передали найбільшу в СНД колекцію артефактів музею

Понад 1,5 тисячі експонатів часів Другої світової війни передали Дніпропетровському історичному музею пошуковці історико-пошукової організації "Пошук-Дніпро", що входить до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять".

Урочиста передача найбільшого в історії України та СНД зібрання воєнних артефактів відбулася у приміщенні Діорами "Битва за Дніпро".

Як відзначив голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін, усі ці експонати – наочний результат роботи пошукових загонів ІПО "Пошук-Дніпро" за минулий пошуковий сезон.

"Комусь може здаватися, що це просто купа іржавого заліза, - сказав Жилкін. - Але насправді, це свідчення тієї жорстокої війни, яка відбувалася на території нашої країни понад 65 років тому. Усе це лежить сьогодні просто у нас під ногами - на полях, у лісах".

За словами Ярослава Жилкіна, особливу цінність для пошуковців являють особисті речі солдатів, за якими можна дізнатися про долю тієї чи іншої людини.

"Зовсім нещодавно ми знайшли останки двох бійців Красної армії, в одного з яких був складний ніж із прізвищем Бородін, а в іншого – коробка із сірниками, підписана прізвищем Кошкін, - розповів пошуковець. - Ми почали з’ясовувати долі цих двох людей через військові архіви та дізналися, що обидва вони служили в 11-й розвідроті 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії та з 1943 року числилися зниклими без звістки. Насправді вони лишилися живими. Бородін помер у 2010 році, а Кошкін і досі живий, але, на жаль, зараз він тяжко хворий".

Щойно дозволить здоров’я, пошуковці сподіваються розпитати ветерана про те, як його особисті речі та речі його товариша опинилися у зовсім інших людей, і хто були ці люди. Можливо, так удасться дізнатися імена ще двох загиблих солдатів, які найімовірніше теж вважаються зниклими безвісти.

Як зазначила директор Дніпропетровського державного історичного музею Надія Капустіна, завдяки співробітництву з ІПО "Пошук-Дніпро" експозиція музею щороку поповнюється новими, дійсно унікальними експонатами.

Як зазначила Лідія Голубчик, саме завдяки пошуковцям в області сьогодні практично не залишилося так званих "чорних" копачів: "Вони просто тікають звідси, тому що пошуковці, які працюють відповідно до закону, пильно стежать за кожною підозрілою машиною в полях і кожною людиною з лопатою, яка щось копає на колишньому місці проведення бойових дій".

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.