На Дарниці з'явиться вулиця Миколи Хвильового

Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА прийняла рішення про найменування нових вулиць у Дарницькому районі на честь українських письменників ХХ сторіччя: Бориса Антоненка-Давидовича, Миколи Вінграновського та Миколи Хвильового.

Про це повідомив член комісії, депутат Київради Олександр Бригинець.

"На жаль, депутати Київради неохоче підтримують рішення про ПЕРЕйменування, але в даному випадку йдеться про НАйменування, - сказав Бригинець. - Тому думаю, що до Дня Києва Київрада прийме це рішення".

О. Бригинець розповів, що Дарницька районна адміністрація пропонувала присвоїти зазначеним вулицям назви: вул. Павла Папяна, вул. Володимира Шустика і вул. Рембазівська, але комісія не підтримала дані пропозиції.

Про інші перейменування вулиць у Києві й Україні читайте в темі "топоніміка".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.